– Сину, ти ще довго будеш отак стояти? Робота сама себе не зробить, – Петро з посмішкою нагадав Андрію, що той вийшов в сад, щоб дерева побілити і грядки скопати, а не на сусідку дивитися.
– Добре, тату, зараз все зроблю, – наче прийшов до тями Андрій, узяв відро і попрямував до яблунь.
Петро вже давно зрозумів, що коїться з його сином – сусідка йому сподобалася, тому він і стирчить постійно біля огорожі, що розділяє їхні подвір’я.
– Хай навіть і не думає, не допущу я цього, – заявила Марія чоловікові, коли і вона зрозуміла, що відбувається. – Розлучена, з двома дітьми, старша за нього – не дозволю, і крапка.
Андрій був молодшою дитиною в сім’ї, старша сестра Орися вийшла заміж, привела зятя додому, тож так виглядало, що коли Андрій надумає одружитися, він має йти в зяті.
Хлопець вивчився в коледжі і повернувся додому. Руки мав золоті, все вмів зробити, тому навіть не виїжджаючи з села, міг заробити непогані гроші.
І на вроду Андрій був непоганий, тому мама мріяла, що знайде її син собі гарну дівчину з хорошим приданим, і заживе як Бог приказав.
А тут в село сусідка повернулася, у неї з чоловіком не склалося, і вона з двома малими дітьми переїхала до батьків.
Марта Андрію давно подобалася, але вона на нього ніколи не звертала увагу, бо була старша аж на 10 років.
Зараз Марті 33, а Андрію, відповідно, 23. І ніхто йому не милий, стоїть біля того паркана, і вже всі очі продивився.
– Помріє, і забуде, – казала Марія чоловікові. – А ти не смій його підтримувати в цій справі.
Перечити дружині Петро не смів, але в глибині душі він розумів сина – Марта і справді дуже вродлива, та й хороша, і не винна вона, що так сталося і сімейне життя її затріщало по швах.
А що старша, то ж серцю не накажеш. Тому Петро з сумом спостерігав, що буде далі, чим ця історія закінчиться. Він знав характер свого сина, і розумів, що Андрій від свого не відступиться, але він і добре вивчив за 30 років спільного життя свою дружину – вона як вже що сказала, то має бути так і не інакше.
Побіливши всі дерева і скопавши всі грядки, Андрій сів за обідній стіл. Марія подала борщ і вареники, всі їли мовчки.
– Мамо, тату, я сказати вам щось маю, – нарешті перервав незручну тишу Андрій. – Я свататися буду, до Марти.
Марія впустила тарілку, і присіла від несподіванки.
– Я на цей шлюб тобі благословення не дам, – попередила вона сина. – Там двоє дітей, що ти собі думаєш?
– Мамо, я люблю вас і ціную вашу думку. Але зараз я не питаю вас що робити, а повідомляю про своє рішення, – твердо сказав Андрій і встав з за столу.
– Це ти все винен, – стала голосити Марія, дивлячись на чоловіка. – Чого його не гнав поганою мітлою від тої огорожі коли все це тільки починалося? От догрався, що чужих онуків будем няньчити. Ти як собі хочеш, я вас усіх попередила, що не прийму такої невістки.
Андрій з Мартою таки одружилися, щоправда, не відразу. Марта ще довго відкидала залицяння молодого хлопця, не хотіла псувати йому життя. Але Андрій був наполегливим, і Марта здалася.
Жили вони чудово, Андрій прийняв її дітей як рідних, а невдовзі у них і двійко спільних діточок з’явилося.
Жив Андрій у Марти, і тепер уже по ту сторону огорожі білив навесні дерева, і сумно поглядав в бік рідного подвір’я, на якому літня Марія ходила і голову відвертала від сина і від онуків, як і обіцяла, вона невістку не прийняла.
Скільки не намагався Петро переконати дружину щоб та змирилася, що видно у їхнього сина доля така, та й зрештою нічого не сталося, Андрій щасливий, і це головне, але Марія так і не пробачила сина. До останнього жили син з матір’ю поряд і не спілкувалися.
А як ви вважаєте, чи правильною була поведінка матері в цій непростій життєвій ситуації?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
