fbpx
Життєві історії
Сину моєму пощастило, бо свати у мене дуже хороші і заможні люди. Відразу Олега прилаштували на роботу, квартиру молодятам купили, потім і з автомобілем допомогли. Я це не схвалюю, бо так вони самостійності ніколи не навчаться

Я була не в захваті, коли сім років тому син вирішив одружитися. Він лише закінчив університет і я вважала, що спочатку йому треба стати на ноги. Але перечити не стала, тільки попередила, що якщо він вже вирішив створювати сім’ю, то і забезпечувати її має сам.

– На мою допомогу не розраховуй, пробивайся по життю сам. Влаштовуйся на роботу, вирішуй квартирне питання, забезпечуй сім’ю, яку ти завів, – відразу я йому заявила. Я вважаю, що тільки так і треба! Дітей треба вчасно знімати з шиї і випускати у велике життя!

Але сину пощастило, бо свати у мене дуже хороші і заможні люди. Відразу Олега прилаштували на роботу, квартиру молодятам купили, потім і з автомобілем допомогли. Я це не схвалюю, бо так вони самостійності ніколи не навчаться.

Живу я в трикімнатній квартирі, у мене є ще одна квартира, яку я здаю. Розпорядок у мене тихий і розмірений. Але днями мою розміреність порушив дзвінок свахи. Син з дружиною, виявляється, у відпустку зібралися –на тиждень, за кордон, без дітей. А дітей залишають на тещу з тестем. Діти там маленькі зовсім – молодшому тільки півтора року виповнилося, та й старший недалеко пішов.

Чесно кажучи, не уявляю, як сваха впорається. З одного боку, вони все-таки з чоловіком удвох, з іншого – вони у віці вже, а діти там дуже активні! Мабуть, сваха і сама хвилюється, бо у мене дуже акуратно поцікавилася, чи не зможу я хоча б старшого внука взяти до себе.

Звичайно, я сказала, що про це й мови бути не може! У дитини є мати і батько, нехай вони його і беруть з собою. Або наймають няню, або якось ще вирішують цю проблему. Але не за мій рахунок. Навіщо мені ця відповідальність? Я онуків бачу два рази в рік по великих святах, на півгодини, мені і цього багато! А тут взяти на цілий день…

Я нічого нікому не обіцяла, і нічого не винна! Сваха ж з чоловіком всі роки з молодими носяться, як з писаною торбою – подарунки хороші їм роблять, з дітьми сидять постійно. Не вилазять від них весь цей час! Я ось такого не розумію, цим дітям вже по тридцять років скоро! Найнеприємніше, мені здається – вони вважають, що я теж так повинна! З себе зняти і синові віддати, тому що молодим потрібніше. Але це ж не так! Це діти нам повинні допомагати вже, а не ми їм.

Хочуть свати допомагати – нехай допомагають, це їхня справа. Вони для своєї дитини стараються, в кінці кінців. А я робити так, як вони не буду.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page