– Сину, а чому ти не пішов на ювілей сестри? Христина вас з Любою чекала, і неабияк засмутилася через те, що вас не було, – кажу я своєму сину.
Олег не став крутити, чесно відповів, що це його дружина не захотіла іти.
– Мамо, зрозумій мене правильно, тепер моя сім’я – це Люба, і я її маю слухати, – каже він мені.
Мені так прикро, що словами не передати. Мої діти не спілкуються між собою. Синові 45 років, доньці 25. Вони від різних шлюбів, і, мабуть, через це завжди були далекими. Але щоб навіть на свята не зібратися разом – такого я не можу зрозуміти.
А винна в цьому моя невістка, Люба, яка вважає, що я їм замало допомагаю. Проте це зовсім не так.
Я поїхала на заробітки 10 років тому, син уже був одружений, а 15-річна донька залишилася з моєю мамою.
Перших 5 років я сину допомагала, а тепер, коли дочка підросла, я вже їй допомагаю, нещодавно квартиру купила, і саме цього не може мені невістка пробачити.
Люба вже забула, що спочатку я їм квартиру допомогла купити. Вони ж як одружилися лише, то жили в орендованому житлі, а я підскладала грошей і купила їм двокімнатну квартиру, але в уже обжитому будинку, бо такий варіант був дешевший.
А от доньці я вже придбала двокімнатну квартиру в новобудові, бо мала більше грошей, та й не так поспішала як у випадку з сином. Ми зробили там гарний ремонт, дочка переїхала, і відразу заміж вийшла.
Звичайно, що я раділа, і за сина, і за доньку, вважала, що я їм забезпечила дуже хороший старт, і думала, що вони мені за це вдячні будуть, але натомість ці квартири їх так пересварили, що вони, рідні, перестали зі мною спілкуватися.
Мені було дуже прикро. Я все життя гарувала заради дітей. Думала, що вони цінуватимуть те, що я роблю. Але, виявляється, скільки не старайся, а завжди буде хтось невдоволений.
Наближався ювілей доньки, 25 років. Я сама не змогла приїхати з Італії, але попросила сина, щоб він пішов і привітав сестру, навіть вислала йому додаткових 200 євро, щоб він не витрачався з своєї кишені на подарунок.
– Синку, ви рідні, досить цієї неприязні, бери Любу і дітей, і йдіть до Христини на день народження. Так буде правильно, так буде по-людськи, і моє материнське серце радітиме, – кажу.
Олег після довгих вмовлянь мені пообіцяв, що піде, але як виявилося, слова свого не стримав. Дочка мені відразу після свята зателефонувала і зі сльозами на очах повідомила, що брата з дружиною не було, а вона на них так чекала.
Я відразу набрала сина, щоб з’ясувати причину, чому він не прийшов.
Син зітхає.
– Люба не хоче її бачити, я не зміг її переконати.
– І ти через це рідну сестру ігноруєш?!
– Я просто не хочу непорозумінь в своїй сім’ї, – виправдовується син.
Син поставив слухавку, просив його більше не турбувати. Але в кінці розмови таки запитав, коли я вишлю їм 400 євро.
Я тепер обом дітям з своєї італійської зарплати даю щомісяця по 400 євро, а 200 собі залишаю на дрібні витрати. Вважаю, що я все правильно роблю, бо двом дітям по квартирі купила, тепер їм обом даю однакові суми, та виглядає так, що гроші не мирять, а сварять моїх дітей.
Основна претензія невістки – чому я їм стару квартиру купила, а дочці нову. Вона підрахувала, що це різниця мінімум в 10 тисяч євро, і тепер каже, що я маю відновити справедливість – тобто додати їм ці гроші, тоді все чесно буде.
Щоб дати невістці і сину ці 10 тисяч євро, мені треба рік працювати лише на них. Але я так не можу, хочеться і собі щось відкласти, і дочці допомогти. Тому я просто в розпачі і не знаю, що мені робити, як примирити дітей?
Що я зробила не так?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
