fbpx

– Синові я сказала – приїжджай і живи, без проблем! А невістка нехай їде до своєї мами. Невістці я допомагати не буду. Нещодавно я запросила їх до себе в гості, наготувала різних страв, купила гостинці дитині, а потім цілий вечір плакала

– Синові я сказала – приїжджай і живи, без проблем! А невістка нехай їде до своєї мами. Невістці я допомагати не буду. Нещодавно я запросила їх до себе в гості, наготувала різних страв, купила гостинці дитині, а потім цілий вечір плакала

– Коли все добре було, мати, значить, не потрібна була! – зітхає 60-річна Маргарита Максимівна. – Невістка взагалі ходила, ніс задерши, за весь час мені і десяти слів не сказала, напевно. Хоча я не ображала її ніяк! Сину як не подзвоню: За матеріалами

– Ти що хотіла, говори скоріше, немає часу.

Ну ось, а тепер, як проблеми почалися і про мене згадали!

Читайте також: – Ой, Світлано! Навіть гірше, ніж ти думаєш! Він юрист, дружина у нього вся з себе, в шубі норковій, машина – джип. Але в квартиру після них не увійти! Сморід і ганьба! Підлога липка, таке відчуття, що за два роки жодного разу не мили. Плита залита суцільно, не видно білого кольору! Мийка не тече. Холодильник просто в невимовному стані, в ванну я вчора зайшла, подивилася і відразу вийшла! Сміття – я не знаю, таке відчуття, що останній місяць не виносили спеціально

– Попросили про щось?

– Ага. Син вчора приїхав, ніби як у справі, говорить, у батька ж був перфоратор, якщо він зберігся, можна я його візьму ненадовго? Звичайно, тільки перфоратора їм зараз не вистачає, на орендованій квартирі! Приїхав, ходив, м’явся з перфоратором цим, я вже сама йому сказала – так викладай уже!

-Можна, – каже, – мамо, ми в тебе поживемо пару місяців, поки я роботу не знайду і ми квартиру не орендуємо?

Попросив їх нинішній господар звільнити приміщення, виявляється. Роботи немає, грошей немає, Іра, невістка, з дитиною трирічною. Ось так…

– Зрозуміло. Весело, значить, скоро буде у вас? Коли переїжджають до вас?

– Переїжджають до мене? Хм. А з якою, власне, дива? Синові я сказала прямо: ти, звичайно, приїжджай і живи, скільки потрібно, мій дім – твій дім, ти це знаєш. Онуку я теж завжди рада. Але Іра твоя хай їде до своїх батьків!

Маргарита Максимівна живе в трикімнатній квартирі, яку свого часу купували в шлюбі з чоловіком, батьком її сина Вадима. Квартира, звичайно, далеко не шикарна – в звичайному панельному будинку, без особливого ремонту. Але велика.

Чоловіка не стало п’ятнадцять років тому. Синові зараз тридцять два і він давно живе окремо від матері. Вже на останньому курсі вузу хлопець зняв кімнату з другом, потім залишився там один, а шість років тому в його житті з’явилася Ірина, і вони майже відразу почали жити разом.

Потім молоді люди зареєстрували відносини і народили дитину, все так же проживаючи в орендованій квартирі.

– Після весілля йшли розмови про кредит на житло! – розповідає Маргарита Максимівна. – Збиралися збирати перший внесок, як тільки одружилися. Але, мабуть, не досягли успіху – це ж тільки на словах легко збирати гроші! Втім, не знаю, що там у них і як. Я питала, що думаєте робити з квартирою, але це ж “не мого розуму справа”, ти ж розумієш! На мене тільки пирхали і відмахувалися.

Відносини з невісткою у Маргарити Максимівни, чесно кажучи, ніякі. Ні, ніхто ні з ким не сварився, і нічого не ділили. Невістка просто ігнорує свекруху.

– Можливо Ірина на мене ображається за щось? – питала спочатку Маргарита Максимівна у сина. – Можливо, я їй не подобаюся?

– Ой, мамо, не звертай уваги, просто вона по природі людина нетовариська! – відповів Вадим. – Вона дуже важко сходиться з людьми, любить бути одна.

– При всьому при тому заміж же якось вийшла! – знизує плечима Маргарита Максимівна. – Знайшла в собі сили і познайомитися, і поспілкуватися з хлопцем, і зацікавити його собою. А тут прямо важко їй «добридень» сказати!

Ірина майже ніколи не бере телефон, коли Маргарита Максимівна дзвонить, – передзвонює потім Вадим, не приходить в гості під надуманими приводами, а перед візитами свекрухи просто йде з дому.

І навіть народження дитини не змінило ситуацію. Маргарита Максимівна раніше з нетерпінням чекала появи онуків, плануючи бути прямо такою бабусею з казками, пирогами і в’язаними светрами з оленями. Але від дитини її плавно відтерли.

– До онука прийти – ціла справа, домовлятися за тиждень потрібно, і ще не факт, що в день Ікс тебе до нього допустять! – розповідає Маргарита Максимівна. – То пронос, то золотуха. Дитина вже забути мене встигала від зустрічі до зустрічі, реагував, як на незнайому тітку. Він взагалі у нас, чесно кажучи, дикий, людей боїться! Мати нікуди його не водить, у неї теж ніхто не буває. Не дивно здичавіти.

Батьки Ірини живуть досить далеко і в вихованні онука участі не приймають. Маргарита Максимівна тепер уже теж не наполягає на регулярному спілкуванні.

– Силою милим не будеш! – розводить руками вона. – Може, і краще, дійсно, мені не прив’язуватися до дитини. Нехай живуть, як хочуть!

Останнім часом в житті сина йде якась чорна смуга. З’ясувалося, що Ірині з декрету виходити по суті нікуди – її компанія за три роки припинила діяльність. Щось подібне чотири місяці тому відбулося і з фірмою, в якій працював Вадим. Чоловік виявився на вулиці. Знайти іншу роботу швидко не виходить. Весь цей час живуть абияк, ледве зводять кінці, перебиваються випадковими підробітками. До сих пір тягнули якимось дивом.

Але днями трапилася остання крапля – господар орендованої квартири заявив, що має намір продавати свою нерухомість. Вже є покупець, і квартиру треба звільнити протягом пари тижнів.

Зняти зараз іншу квартиру, заплатити комісійні агентові і страховку новому господареві, організувати переїзд фінансово просто немислимо.

Єдине, що прийшло Вадиму в голову – попроситися поки до матері. На пару-трійку місяців. Звичайно, вони будуть намагатися встати на ноги якомога швидше, і як тільки Вадим знайде роботу, тут же знімуть хоч кімнату і з’їдуть.

Але Маргарита Максимівна не хоче.

– То ноги об мене витирали, розмовляли через зуби, трубку не брали, складно вона з людьми сходиться! А тепер, значить, потрібною стала – і ніяких складнощів? Бери квиток, і нехай Іра їде до своєї мами, ось і все.

– Ну так теж не можна! – умовляє Маргариту Максимівну подруга. – Це ж твій син, його сім’я. Потрібно, напевно, допомогти у важкий момент?

– Синові я сказала – приїжджай і живи, без проблем! – знизує плечима Маргарита Максимівна. – А з його дружиною ділити територію я не зобов’язана. Буде повз мене шморгати, не піднімаючи очей, ні здрастуй, ні до побачення! Навіщо мені це треба в своєму будинку? Буду сидіти і думати, чому вона така, чим я її образила. Нехай син відправляє її до мами! А сам встає тут на ноги.

– Але ти ж розумієш, це все може затягнутися. За чотири місяці він нічого не знайшов, а скоро грудень, Новий рік на носі. Він буде тут, сім’я там. Не справа це!

– А це не мої проблеми! – розводить руками Маргарита Максимівна.

***

«Син може жити, скільки треба, а невістка нехай йде, куди хоче» – в корені неправильна позиція? Свекрусі треба бути мудрішою, адже життя закінчується не завтра. І цілком можливо, що відкинута сьогодні невістка через кілька років може сказати свекрусі ті ж самі слова – мені, мовляв, немає до тебе справи, йди, куди хочеш.

Хоча немає ніякої гарантії, що невістка в майбутньому поведе себе благородно, навіть якщо зараз свекруха зробить для неї все. Ось така складна життєва ситуація. І що тут поробиш.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

You cannot copy content of this page