У мене є двоє дітей: син і донька, обох я однаково люблю. Змалку я приділяла їм багато уваги, бувало навіть таке, що чоловік ображався, що я вся в дітях, а до нього мені байдуже.
От і тепер – діти виросли, а ситуація повторилася. Я поїхала за кордон, щоб допомогти сину придбати житло, а чоловік на мене образився, навіть до розлучення доходить.
У нас була спадкова квартира, вона від бабусі моєму чоловікові дісталася. Оскільки дітей у нас двоє, то чоловік запропонував, щоб ми цю квартиру продали, а гроші між дітьми поділили, і таким чином, кожен з них буде мати суму на перший внесок.
Мені ця ідея не сподобалася, бо тих грошей, які ми між ними поділимо, не вистачить, щоб купити кожному квартиру. Додати вони не мають звідки. То ж, швидше за все, діти по легенько ці гроші розтратять, і не буде ні квартири, ні грошей.
А тут, якраз, донька заявила, що заміж виходить. От я і настояла на тому, щоб ми цю спадкову квартиру доньці з зятем подарували, щоб молода сім’я відразу пішла жити окремо.
Чоловіка я тоді заспокоїла тим, що поки син надумає одружуватися, ми щось до того часу обов’язково придумаємо. Він побурчав, але згодився, особливо після того, як донька оголосила, що дитину чекає.
Минуло кілька років, і син теж сказав, що збирається одружитися. Привів дівчину знайомитись. Вона була дуже скромною, милою, з доброї родини. Але її батьки не могли подарувати їм житло.
Оскільки останні роки час у всіх був складний, то нічого накопичити ми з чоловіком так і не змогли.
Я довго думала, як правильно все зробити, і вирішила, що найкращим варіантом буде, якщо я на 3-4 роки поїду за кордон.
У мене за кордоном, в Італії, сестра рідна вже багато років. Вона знайшла мені роботу: доглядати за літніми людьми, сказала, що платять по тисячі євро в місяць. До неї я й вирішила поїхати, бо як інакше можна заробити такі гроші?
Але мій чоловік як про це почув, то став кричати, що він не збирається проживати самотню старість, поки я по закордонах буду їздити.
– Дітям треба, вони хай і їдуть, – заявив чоловік. – А ми з тобою вже їм дали все, що могли.
– Не добре виходить, – пояснюю я чоловікові. – Ми доньку житлом забезпечили, то тепер і про сина треба подбати. Потерпи, то ж всього на 3-4 роки.
– Ага, знаю я ваші 3-4 роки, твоя сестра теж так казала, а вже скільки років в Італії сидить? 15? Я не готовий, як її Іван, чекати тебе пів життя. Поїдеш – я на розлучення подам!
– Але ж Марина двом дітям по квартирі купила, а Івану машину! – нагадала я. – Так що не все так погано.
Та на мого чоловіка ці аргументи не діють, він вважає, що то вже не сім’я, коли дружина там, а чоловік тут, і ніякі гроші не можуть закрити цю проблему.
Він вже навіть погодився, щоб ми взяли кредит, аби лише я нікуди з дому не їхала.
За свої 56 років життя я ніколи не оформлювала кредиту. Побоююся їх, бо всяке може статися у житті, як потім його виплачувати?
Чоловік не дуже був радий моєму рішенню, але я, все ж таки, поїхала.
Сестра сказала, що через чотири роки я зможу досягти мети, а потім уже збирати на старість.
Я вважаю, що все правильно зробила. Прикро лише, що чоловік мене не зрозумів, адже це і його діти також.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.