fbpx
Життєві історії
Синові моєму вже 45. Він став досить багатою людиною, купив велику квартиру, побудував заміський будинок, має автомобіль. А недавно він пішов з сім’ї, залишив дружину і двох дочок. Не знаю як бути – мені дуже шкода першої невістки і внучок. Але я розумію, щоб продовжити спілкування з сином, мені потрібно прийняти його теперішню дружину

Свого племінника Валерія я виховувала з 8-ми місяців, він мені як рідний син. Моєї рідної сестри (його матері) багато років тому не стало, її сина я забрала собі. Він, звичайно ж, завжди знав, що його рідна мати – моя сестра, але це його анітрохи не відштовхувало від мене і від мого чоловіка. Навпаки, він завжди ставився до нас з ще більшою любов’ю і ніжністю, ніж найрідніші сини.

Валерій добре вчився, закінчив школу, вступив до політехнічного інституту. За розподілом потрапив працювати на завод. Там познайомився з гарною дівчиною і одружився (йому тоді було 23 роки).

Оксана – його дружина виявилася дуже славною жінкою, розумною, спокійною. Народила йому двох дівчаток – моїх онучок. Вони вже дорослі зовсім – старшій Вікторії– 21 рік, молодшій Надії – 18. Обидві студентки, вчаться в університеті. Синові моєму 45 вже. Він став досить багатою людиною, купив прекрасну велику квартиру, побудував заміський будинок.

Я дуже тішилася їхньому щастю, вони і до мене часто приїжджали. І ось недавно трапилася біда – він пішов до іншої жінки. Ми з батьком не можемо це пережити. Ми дзвонили синові, переконували в неправильності його вчинку, на що він спочатку мовчав, а недавно досить різко сказав, що він «уже цілком дорослий хлопчик і порад батьків не потребує». Нам він не дзвонить, його мобільний телефон не відповідає. Квартиру і будинок він залишив своїй сім’ї – дружині і дочкам.

Ця його нова пасія – справжня фурія, молодша за Валерія років на 10, а може і більше. Я впевнена, це вона зробила його таким. Валерія наче підмінили. Внучки мої страшно переживають, невістка плаче. Вона зараз живе у нас, не може поки бути одна. Внучки намагаються частіше відвідувати нас. З батьком не спілкуються. Та й він їм не дзвонить.

Куди що поділося – адже раніше він без них, здавалося, дня не міг прожити, вони у нього ні в чому не знали відмови. А тут як обрізало. І все це його нова пасія…

Мені 67 років, крім Валерія у мене більше дітей немає. Я не змогла спокійно на все це дивитися, зібралася і поїхала до сина. Я сподівалася знайти такі слова, які увійдуть в його душу і він задумається над тим, що творить.

Вони мене не чекали, але в квартиру впустили. Вероніка, нова дружина сина, 34-річна жінка, яка ще жодного разу не була в шлюбі. Має гарну квартиру, доволі доглянута. Вона нас залишила удвох.

Як я не старалася, Валерій не реагував на мої вмовляння повернутися в сім’ю. Він сказав, що кохає Вероніку і буде жити з нею, а перед першою дружиною і дорослими дітьми не відчуває провини, бо все їм залишив. Мене просив з розумінням поставитися до його рішення.

Не знаю як бути – мені дуже шкода першої невістки і внучок. Але я розумію, щоб продовжити спілкування з сином, мені потрібно прийняти його теперішню дружину. Що мені робити? Не думала я, що на старості мені доведеться таке пережити.

Фото ілюстративне – drive.

You cannot copy content of this page