Синові моєму 5 років нещодавно було, в гостях у нас була родина. Мама моя внукові 200 гривень лише дала, а сама до мене на кухню підійшла і стала тихенько вибачатися, що грошей не змогла зібрати єдиному онукові на подарунок. Слово за слово і лише тоді я з неї витягнула те, що дядько Олег їй з зарплати 13 тисяч гривень, лише 3-4 тисячі дає і все, а вона свою зарплату на харчі та побут витрачає. Я така здивована була, що й не передати, кажу, такого бути не може, він же в твоїй квартирі живе, не можна йому мовчати. Мама голову схилила, пояснила, що він людина зате хороші і вона не хоче на старості років жити одна. Та я вирішила твердо, що так тривати далі не може і сама вирішила поговорити з ним

Правду кажучи, я особисто нічого не маю проти того, щоб моя мама дуже вдало влаштувала своє життя, – каже Ірина, – їй зараз всього 53 роки, вона ще молода жінка, але ось кандидатура дядька Степана мене зовсім не влаштовувала, не подобався він мені і все, що не кажи.

Ірині самій зараз 30 років та в неї є сім’я, чоловік та маленький синочок. А її мама Людмила Андріївна з батьком Ірини розлучилися ще майже 20 років тому. Після того мама одна виховувала доньку, а про своє майбутнє тоді навіть і не думала зовсім.

– Раніше все якось було не до того мені зовсім, – визнає Людмила Андріївна, – а може просто не зустріла хорошу людину більше на своєму шляху. Та й дочка з зятем після весілля кілька років жили разом зі мною, поки квартиру не купили окрему для себе, то мені було добре та спокійно поруч з ними.

3 роки тому Ірина з чоловіком та синочком переїхала в окрему квартиру, а Людмила Андріївна, залишившись зовсім одна.

Якраз десь в той період одна далека родичка й познайомила якраз її з Олегом. Чоловікові було 55 років, є у нього двоє дорослих дітей та колишня дружина, з якою Олег вже розлучився.

– І раніше б пішов від неї вже давно, – пояснював чоловік Людмилі Андріївні, – тільки про дітей думав. А так ми з нею вже були, як чужі люди давно і цього не приховували навіть.

За словами Олега, коли його молодша дочка вийшла заміж він і зважився повністю і назавжди змінити власне життя.

Квартиру з колишньою дружиною вони купували разом, але поділивши двокімнатну квартиру не в найпрестижнішому районі після розлучення без житла залишилися б і він, і колишня дружина. Тому Олег просто благородно пішов, не взявши нічого, не хотів руйнувати все по собі.

– Він тоді якраз ціле літо жив за містом у мене на дачі, – говорила Людмилі Андріївні та сама далека родичка, – так все до місця приладнав, ремонт добротний доробив, на городі все в порядок навів. Такий працьовитий, добрий і дуже хороший чоловік, ти придивись до нього, Людмило, може долю знайдеш, а то ти постійно сама.

А вже через кілька місяців колег переїхав в її квартиру.

– Він працював, – згадує Ірина, – і напевно він непогана людина дійсно, і треба було порадіти за маму, але я радіти не могла чомусь.

Як з’ясувалося, Олег працював і його заробітна плата досить непогана для їхнього містечка. Близько 13-ти тисяч гривень, на той час.

З цих грошей він віддавав мамі Ірини всього тисяч 3-4, практично тільки на комуналку, а загальні витрати на продукти харчування і побутові потреби, тримала на собі мама Ірини сама.

– Я з’ясувала все це через рік, раніше цього я не знала, мені ніхто не говорив, – розповідає Ірина, – мама вибачилася, що не змогла онукові зробити на 5-ти річчя подарунок гарний, який обіцяла. Пояснювала якось все незрозуміло, що грошей дуже їй не вистачає, соромилася. Тут все і вияснилося для мене, лише так я дізналася все.

– Ми ж не одружені, – говорила Людмила, – Олег по дому допомагає мені, все робить, турботу в усьому проявляє, та й гроші дає, правда мало. Як я йому скажу, що мені не вистачає? Це ж незручно, недобре якось таке говорити.

– А витрачати все до копієчки і по суті годувати чоловіка зручно, – дорікнула Ірина своїй мамі, – адже залишається у нього дуже навіть багато грошей. Куди він це складає, поки ти годуєш його на свої власні кошти? Або він подарунки тобі шикарні робить, у відпустку по курортам возить?

Ні. По курортам не возив, шуби з прикрасами не дарував. Людмила обережно поговорила з Олегом, що грошей не вистачає, що треба б збільшити його участь в загальному бюджеті хоча б щоб на продукти грошей давав, адже вона сама просто все фінансово не осилить.

– Розумієш, – відповів Олег, – я не можу вкладатися більше. Дочка з колишньою дружиною жити не може, набридло їй. А я їй зараз на кредит на перший внесок збираю. Так що немає у мене більше, щоб тобі віддавати, вже вибач мене та зрозумій.

– Нормальні такі собі справи, – сказала Ірина сердито матері, – він буде дочці власній квартиру купувати, потім за неї платити. А ти його годувати будеш. А у тебе теж дочка є своя, рідна, з кредитом, до речі. А якщо ти мій кредит будеш виплачувати, що твій Олег їсти буде? Нехай він з колишньою своєю дружиною продають квартиру, ось і гроші на перший внесок за кредит будуть для їх доньки. Це не вистачало, щоб ти докладалася до них.

– Я ж не можу залишити колишню дружину з грошима від половини квартири, – сказав Олег, – вона їх витратить кудись і залишиться без нічого? Знову до дочки прийде, або до сина? Їм з нею важко жити буде, я ж добре її знаю, вона людина ще та.

Вже на скільки Людмила була доброю та розуміючою людиною, але і вона не стала мовчати він думає про всіх дітей, про колишню дружину. А за стіл сідає і їсти за чужий рахунок йому совість дозволяє цілком.

Людмила зібрала речі Олега і попросила, щоб він пішов.

– Ну і чому ти зібрала речі такому хорошому чоловікові, – приїхала з нерозумінням та сама родичка, котра і познайомила їх, – куди йому тепер іти? Він на кухні сидить сумний, до мене на трохи пожити проситься. Хто так робить, совісті в тебе немає, Людмило.

– Тітко, Тамаро, – Ірина була в той момент в гостях у мами, – а ти ж у нас без чоловіка сама. І вік найкращий – 56 років. Забирай собі такого нареченого чудового, якщо так рекламуєш його. Він буде по господарству тобі допомагати, а ти його годуй, пери, прасуй. Йому ж треба квартиру доньці купувати.

Відмовилася тітка Тамара від такого щастя: у неї свої діти-внуки є. Ось і Людмила тепер каже, що вистачить їй шукати щастя, пішов її потяг.

Але сам Олег теж не розуміє нічого: він же давав Людмилі грошей, мало, але давав. Що ж поробиш, якщо у нього обставини так склалися? Зате він дарував турботу і душевне тепло. Мовляв, не одна вона була б на старості років.

Іноді Ірина теж себе картає, бо не хотіла, щоб мама на старості залишилася одна, їй щиро хотілося, щоб поруч з нею була любляча людина. Сумнівається, чи вірно вона зробила, коли вигнала дядька Олега, адже він все вдома робив, мамі допомагав і піклувався про неї. Правда грошей мало давав. Чи вірно вчинила вона по відношенню до мами? Можливо, хай би мама сама вирішувала без її порад?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page