Правду кажучи, я особисто нічого не маю проти того, щоб моя мама дуже вдало влаштувала своє життя, – каже Ірина, – їй зараз всього 53 роки, вона ще молода жінка, але ось кандидатура дядька Степана мене зовсім не влаштовувала, не подобався він мені і все, що не кажи.
Ірині самій зараз 30 років та в неї є сім’я, чоловік та маленький синочок. А її мама Людмила Андріївна з батьком Ірини розлучилися ще майже 20 років тому. Після того мама одна виховувала доньку, а про своє майбутнє тоді навіть і не думала зовсім.
– Раніше все якось було не до того мені зовсім, – визнає Людмила Андріївна, – а може просто не зустріла хорошу людину більше на своєму шляху. Та й дочка з зятем після весілля кілька років жили разом зі мною, поки квартиру не купили окрему для себе, то мені було добре та спокійно поруч з ними.
3 роки тому Ірина з чоловіком та синочком переїхала в окрему квартиру, а Людмила Андріївна, залишившись зовсім одна.
Якраз десь в той період одна далека родичка й познайомила якраз її з Олегом. Чоловікові було 55 років, є у нього двоє дорослих дітей та колишня дружина, з якою Олег вже розлучився.
– І раніше б пішов від неї вже давно, – пояснював чоловік Людмилі Андріївні, – тільки про дітей думав. А так ми з нею вже були, як чужі люди давно і цього не приховували навіть.
За словами Олега, коли його молодша дочка вийшла заміж він і зважився повністю і назавжди змінити власне життя.
Квартиру з колишньою дружиною вони купували разом, але поділивши двокімнатну квартиру не в найпрестижнішому районі після розлучення без житла залишилися б і він, і колишня дружина. Тому Олег просто благородно пішов, не взявши нічого, не хотів руйнувати все по собі.
– Він тоді якраз ціле літо жив за містом у мене на дачі, – говорила Людмилі Андріївні та сама далека родичка, – так все до місця приладнав, ремонт добротний доробив, на городі все в порядок навів. Такий працьовитий, добрий і дуже хороший чоловік, ти придивись до нього, Людмило, може долю знайдеш, а то ти постійно сама.
А вже через кілька місяців колег переїхав в її квартиру.
– Він працював, – згадує Ірина, – і напевно він непогана людина дійсно, і треба було порадіти за маму, але я радіти не могла чомусь.
Як з’ясувалося, Олег працював і його заробітна плата досить непогана для їхнього містечка. Близько 13-ти тисяч гривень, на той час.
З цих грошей він віддавав мамі Ірини всього тисяч 3-4, практично тільки на комуналку, а загальні витрати на продукти харчування і побутові потреби, тримала на собі мама Ірини сама.
– Я з’ясувала все це через рік, раніше цього я не знала, мені ніхто не говорив, – розповідає Ірина, – мама вибачилася, що не змогла онукові зробити на 5-ти річчя подарунок гарний, який обіцяла. Пояснювала якось все незрозуміло, що грошей дуже їй не вистачає, соромилася. Тут все і вияснилося для мене, лише так я дізналася все.
– Ми ж не одружені, – говорила Людмила, – Олег по дому допомагає мені, все робить, турботу в усьому проявляє, та й гроші дає, правда мало. Як я йому скажу, що мені не вистачає? Це ж незручно, недобре якось таке говорити.
– А витрачати все до копієчки і по суті годувати чоловіка зручно, – дорікнула Ірина своїй мамі, – адже залишається у нього дуже навіть багато грошей. Куди він це складає, поки ти годуєш його на свої власні кошти? Або він подарунки тобі шикарні робить, у відпустку по курортам возить?
Ні. По курортам не возив, шуби з прикрасами не дарував. Людмила обережно поговорила з Олегом, що грошей не вистачає, що треба б збільшити його участь в загальному бюджеті хоча б щоб на продукти грошей давав, адже вона сама просто все фінансово не осилить.
– Розумієш, – відповів Олег, – я не можу вкладатися більше. Дочка з колишньою дружиною жити не може, набридло їй. А я їй зараз на кредит на перший внесок збираю. Так що немає у мене більше, щоб тобі віддавати, вже вибач мене та зрозумій.
– Нормальні такі собі справи, – сказала Ірина сердито матері, – він буде дочці власній квартиру купувати, потім за неї платити. А ти його годувати будеш. А у тебе теж дочка є своя, рідна, з кредитом, до речі. А якщо ти мій кредит будеш виплачувати, що твій Олег їсти буде? Нехай він з колишньою своєю дружиною продають квартиру, ось і гроші на перший внесок за кредит будуть для їх доньки. Це не вистачало, щоб ти докладалася до них.
– Я ж не можу залишити колишню дружину з грошима від половини квартири, – сказав Олег, – вона їх витратить кудись і залишиться без нічого? Знову до дочки прийде, або до сина? Їм з нею важко жити буде, я ж добре її знаю, вона людина ще та.
Вже на скільки Людмила була доброю та розуміючою людиною, але і вона не стала мовчати він думає про всіх дітей, про колишню дружину. А за стіл сідає і їсти за чужий рахунок йому совість дозволяє цілком.
Людмила зібрала речі Олега і попросила, щоб він пішов.
– Ну і чому ти зібрала речі такому хорошому чоловікові, – приїхала з нерозумінням та сама родичка, котра і познайомила їх, – куди йому тепер іти? Він на кухні сидить сумний, до мене на трохи пожити проситься. Хто так робить, совісті в тебе немає, Людмило.
– Тітко, Тамаро, – Ірина була в той момент в гостях у мами, – а ти ж у нас без чоловіка сама. І вік найкращий – 56 років. Забирай собі такого нареченого чудового, якщо так рекламуєш його. Він буде по господарству тобі допомагати, а ти його годуй, пери, прасуй. Йому ж треба квартиру доньці купувати.
Відмовилася тітка Тамара від такого щастя: у неї свої діти-внуки є. Ось і Людмила тепер каже, що вистачить їй шукати щастя, пішов її потяг.
Але сам Олег теж не розуміє нічого: він же давав Людмилі грошей, мало, але давав. Що ж поробиш, якщо у нього обставини так склалися? Зате він дарував турботу і душевне тепло. Мовляв, не одна вона була б на старості років.
Іноді Ірина теж себе картає, бо не хотіла, щоб мама на старості залишилася одна, їй щиро хотілося, щоб поруч з нею була любляча людина. Сумнівається, чи вірно вона зробила, коли вигнала дядька Олега, адже він все вдома робив, мамі допомагав і піклувався про неї. Правда грошей мало давав. Чи вірно вчинила вона по відношенню до мами? Можливо, хай би мама сама вирішувала без її порад?
Фото ілюстративне.
