fbpx
Життєві історії
– Синочку. У тебе благополучних наречених – півміста. Навіщо тобі ця замазура провінційна? Не розписуйся поки з нею. Так поживіть. Може, набридне вона тобі за півроку? Відправиш додому. – Ніяк мене така рідня не влаштовує. Сама дівчинка начебто нормальна, тільки не дуже розвинена інтелектуально. А той вперся, – Люблю-не можу, без неї світ не милий

У нас благополучна сім’я. Чоловік мій – директор заводу. Я домогосподарка.

Синочок у нас єдиний. За  матеріалами

Стільки сил вклали в нього. Кращий ліцей в місті, платне навчання в університеті, будинок купили недалеко від нас, машину. Два роки тому, після закінчення університету, чоловік його до себе на завод влаштував. Відразу хорошу посаду давати не став. сказав:

– Щоб справу осягнути і стати вартим професіоналом, з низів починати треба.

Син намагається. Рухається сам по кар’єрних сходах, без татової допомоги. Ось і у відрядження довелося їздити.

А я, як відчувала. Казала чоловікові:

– Ну, гаразд, почав з рядової посади, але відрядження-то навіщо. Хоч тут зробив би поблажку для рідного сина.

Але чоловік – кремінь у мене. Відповів:

– Мужик повинен труднощі в житті долати, щоб справжнім професіоналом стати. Нехай їздить, як всі.

І що ж? Уже з третього відрядження привіз син з собою дівчину. Та зовсім вже проста. Після 9-го класу закінчила коледж. Колись таких ПТУ-шницями називали. Гаразд би спеціальність яка затребувана. Так ні, хлібопекарське щось. У пекарні приватній працювала. Булочки і плюшки пекла та продавала.

Там при пекарні кафетерій маленький на два столика. Все крихітне. Навіть загородки немає. Перед електричними пічками – стійка з вітриною. Там же каса. А за вітриною – невеликий зальчик для відвідувачів на пару столиків.

Там вони з сином і познайомилися. Пекарня біля його житла була. Він туди снідати забігав. Вона йому і впала в око. І треба ж, за три тижні окрутила хлопця!

Я заспокоїтися не можу. Шукаю способи відправити її геть. Син її відразу до себе привіз. А у неї речей – дві валізи, та сумочка. Ось і все придане.

Кажу йому:

– Синочку. У тебе благополучних наречених – півміста. Навіщо тобі ця замазура провінційна? Не розписуйся поки з нею. Так поживіть. Може, набридне вона тобі за півроку? Відправиш додому.

уперся:

– Люблю-не можу, без неї світ не милий.

Попросила чоловіка дізнатися про її сім’ю. Він довідки навів.

У її матері ще четверо дітей крім неї. Двоє старших вже по кривій доріжці пішли. Один брат, сестра – народила без чоловіка, кинула дитину на свою матір і гуляє відчайдушно.

Ще двоє молодших вчаться поки, але один уже на облiку стоїть.

Ніяк мене така рідня не влаштовує. Сама дівчинка начебто нормальна, тільки не дуже розвинена інтелектуально. Але симпатична, ладна і господарська. У своєї матері була головною помічницею.

Чоловікові стала вселяти, поговорити з сином по-чоловічому. А він уперся:

– Нехай сам розбирається. Сам помилиться, сам виправить. Потрібна буде допомога – тоді допоможу. А зараз лізти не буду.

Як розвести сина з такою нареченою, щоб до весілля справа не дійшла?

Фото ілюстративне, з відкритих джерел

facebook