Дітей у мене було троє: старший син Іван і дві молодші доньки: Наталка і Оксана.
Скажу чесно, сина свого я любила найбільше, готова була все йому віддати. А от з доньками вже так не склалося, їх чомусь я завжди менше любила, і вони це відчували.
З середньою, Наталею, ми ще хоч спілкувалися, а у молодшої, Оксани, такий характер був норовливий, що ми з нею практично з дитинства не могли знайти спільної мови.
Я багато працювала, бо ж троє дітей, треба їх годувати. Від чоловіка завжди користі було мало, він заглядав у чарку, то ж ні я, ні діти, його особливо не цікавили.
Мою молодшу доньку, Оксанку, дуже любила моя свекруха. І дівчинка теж тяглася до бабусі, то ж я тільки була рада цій їхній прив’язаності.
А вже в старших класах Оксана взагалі переїхала до бабусі, і стала жити разом з нею.
Син одружився, захотів привести невістку додому, і я не мала нічого проти. Навпаки, дуже хотіла, щоб саме Іван жив зі мною.
Та я не врахувала той факт, що житиме він не один, а з своєю дружиною.
Невісточку мені таку Бог дав, що ворогу не побажаєш! Я в своєму домі і слова не мала права сказати.
А мій любимий син, замість того, щоб матір захистити, став на сторону своєї дружини.
Наталя моя як заміж вийшла, так відразу до чоловіка свого пішла жити. А через кілька років вони зібралися, і поїхали жити за кордон.
Оксана теж непогано заміж вийшла, облаштувалася на подвір’ї свекрухи. Та все своє майно їй переписала.
Майна особливого там не було – одна стара хата, і город в додачу. Але чоловік у Оксани рукастий, він своїми силами все так гарно переробив, що тепер там і не впізнати нічого.
А я пожила із невісткою, наїлася горя та лиха, і поїхала на заробітки в Італію.
Всі гроші я сину висилала, а вони з невісткою їх наліво і направо витрачали, жодного євро мені не відклали.
В Італії на заробітках я була 12 років, а тепер повернулася, за станом здоров’я.
Так, будинок у мене великий (син розбудував за мої гроші), але життя мені у ньому немає.
Якось Оксана мене в гості до себе запросила. Дивлюся, а вони з чоловіком собі так добре живуть, мирно, спокійно, без крику і злості, як у нас вдома завжди. Я аж просльозилася, і донька це побачила.
Вона сама мені запропонувала переїжджати до них, і жити разом з ними.
Я погодилася, бо не можу з невісткою ужитися. От тільки тепер мене гризе сумління – як правильно поділити дітей майном? Будинок, в якому живе Іван з дружиною, досі належить мені.
Поки поживу у Оксани, а там треба щось думати. Один раз я вже помилку зробила, коли поставила всі ставки на сина, більше я такого повторювати не хочу.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
