Марія Дмитрівна прийшла до сусідки порадитися, вона завжди так робить, коли п’ятдесятилітню жінку турбує якась проблема. Цього разу питання складне – як поділити майном дітей. Та схоже, Марія Дмитрівна вже усе вирішила. Та чи правильно…
– У нас новина – син одружитися зібрався! – з сумом почала вона свою розповідь. – Але ж йому лише двадцять три роки, я вважаю, що для хлопця це дуже рано.
Але, подумавши, продовжила:
– Але, з іншого боку, а чому ні? Спокійніше, коли дитина прилаштована вже, вдома сидить з дружиною, пригод не шукає. Та й в принципі дівчинка непогана у нього, мені подобається, студентка того ж вузу, закінчує через рік навчання…
– А молоді мають де жити?
– Якраз з житлом і проблема. Майбутня невістка родом з села. Проста небагата родина, зайвої нерухомості немає, грошей теж, особливо нічим допомогти не можуть. Дівчинка в гуртожитку зараз, але через рік її звідти попросять. Ми поки домовилися так: квартиру вони знімуть, але оплачувати її будемо ми, щоб діти збирали собі гроші на перший внесок і через кілька років взяли квартиру в кредит. У нас же Іринки квартира здається! Ось цими грошима зараз поки і будемо допомагати синові.
У Марії Дмитрівни двоє дітей – син Сергій, який зібрався одружитися, і шістнадцятирічна донька Ірина, яка поки ще школярка. Квартир в родині теж дві – скромна трійка в панельному будинку, в якій зараз і живуть батьки з дітьми, і однокімнатна в новобудові, куплена ними спеціально для доньки. На цю квартиру Марія Дмитрівна з чоловіком все життя збирала.
Вона має конкретне призначення – для дочки, тому жінка вже зараз називає «Іринкіною квартирою». Син теж в курсі, що квартира зараз оформлена на матір, але буде належати сестрі. Так домовлялися з самого початку.
– Синові ми відразу сказали: ти чоловік, все, що тобі треба, заробиш і купиш собі сам! – ділиться своїми думками Марія Дмитрівна. – Квартира у нас одна, ще одну ми з батьком уже не зможемо купити. Ми б і раді, але… В першу чергу ми повинні допомогти дочці. Щоб у неї був свій кут, і вона б не залежала ні від чоловіків, ні від інших обставин. Адже в житті по-різному буває, матері все ж спокійніше, коли донька забезпечена.
Ірина, яка ще вчиться в школі, поки живе з батьками і готується до вступу до вузу. Зрозуміло, що до тієї квартири їй ще далеко, відселятися вона буде в кращому випадку років через п’ять-шість, а то й пізніше. Тому «Іринкіна квартира» зараз здається. А гроші з оренди досі витрачалися на потреби сім’ї. Тепер Марія Дмитрівна вирішила на ці гроші знімати квартиру для сина.
Сусідка слухала і до кінця не розуміла, навіщо все так заплутувати.
– Якось складно все у вас, Маріє! Одну квартиру здавати, іншу знімати … Навіщо стільки зайвих дій? Чому просто не виселити квартирантів і не пустити сина з дружиною, це ж набагато простіше! Нехай живуть нормально. І платити нікому нічого не треба!
– Пустити простіше, звичайно! – зітхає Марія Дмитрівна. – А потім виселяти як? Вони там обживуться, може, і дитину народять. А квартира ж для Ірини. Знаєте, я вже чула такі історії, коли батьки пустили дітей в свою квартиру, попередивши, що це не назавжди. Спочатку молоді на все згодні, кажуть, що будуть збирати, купувати своє. І навіть починають збирати на початку. Але довести процес до кінця не у всіх виходить, і діти живуть на батьківських метрах рік за роком, народжують дітей, і вигнати їх на вулицю потім у батьків рука не піднімається.
Тому я подумала і вирішила, що набагато простіше, в певний момент, попередивши молодих за пару місяців, просто перестати їм давати гроші, мовляв, допомогли, чим могли, а далі самі. Я не впевнена, що й в такому випадку минеться без образ, але це все ж набагато простіше, ніж їх потім на вулицю з сумками виганяти…
Сусідка про себе відзначила, що Марія Дмитрівна таки мудра жінка, все добре продумала. Можливо, воно так і буде правильно – квартиру віддати дочці, а синові допомогти накопичити перший внесок.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
