Ми з чоловіком в свій час пізно стали батьками, ми одружилися, коли нам було по 35 років, а в 36 я народила сина. Більше дітей у нас не було. Тому синові ми намагалися дати все необхідне, але без чогось надзвичайного, так як жили ми скромно, обоє з чоловіком працювали на заводі, отримували невелику зарплату.
Від цього ж заводу ми отримали двокімнатну квартиру, в якій і досі живемо. Син закінчив університет, знайшов непогану роботу, зараз йому 30 років. Я завжди десь в глибині душі картала себе за те, що не змогла забезпечити сина нічим, крім освіти. Чоловік завжди заспокоював мене, мовляв, син має сам всього досягнути.
Нещодавно син познайомився з дівчиною, і прийняв рішення жити разом з нею. Своєї нерухомості у них не було, тому вони приїхали до нас. Головна умова у мого чоловіка була така, що ми їх приймаємо, а вони почнуть відкладати гроші на власне житло.
Діти жили на всьому готовому, удвох працювали і збирали кошти. Зрозуміло, ми, як батьки, були дуже раді цьому, так як пара практично завжди знаходилася вдома і не витрачала гроші навіть на покупку продуктів. Тому ми чекали, що незабаром син повідомить про покупку своєї квартири, нехай навіть однокімнатної.
Ми з чоловіком вже пенсіонери і не маємо змоги допомагати їм матеріально, але при цьому діти жили на всьому готовому. Кілька тижнів тому син приїхав додому на красивому автомобілі. Ми були ошелешені і навіть не знали, що сказати, але син нам повідомив, що вже давно мріяв купити саме цю машину.
Логічно, що я нагадала йому про те, що вони ж хотіли купувати нерухомість. На це син мені відповів, що тепер будуть відкладати на квартиру, але поки доведеться ще якийсь час пожити з нами.
Батько сказав, що він не проти цього, але тепер тільки виключно на свої кошти. Ці слова сильно зачепили сина і він прийняв рішення піти на орендоване житло. Через це я навіть полаялася з чоловіком, але в глибині душі розумію, що він говорить правду.
В даний час в будинку повне мовчання, так як діти вважають за краще харчуватися окремо і не говорять нам ні слова. Я боюся, що через це наші стосунки з сином так зіпсуються, що їх не вийде відновити.
Син активно шукає знімну квартиру. А мене, як маму, мучить сумління, а чи правильно ми поступаємо з своїм єдиним сином?
Фото ілюстративне – pg11.
