Мені шістдесят років і все своє життя я намагалася жити справедливо і по совісті. І дітей своїх так вчила. У мене двоє синів, які виросли порядними людьми.
Коли десять років тому мій син вирішив одружуватися з розлученою жінкою, на три роки старшою від нього, я не мала нічого проти. При знайомстві вона зарекомендувала себе як хороша, пристойна жінка. Ну, я і подумала, що може воно й на краще, що вона вже була одружена. Значить, має досвід сімейного життя і зможе побудувати з моїм сином міцний союз. Плюс до всього трохи старша, а значить і мудріша.
Мій син познайомився з невісткою у відрядженні. Після того, як вони офіційно оформили свої стосунки, син переїхав жити до своєї дружини в село. Для нього там знайшлася гарна робота, і діти почали жити, а мені залишалося лише тішитися за їх щастя.
Та через п’ять років я почала хвилюватися – внуки чомусь не з’являлися. Я прямо спитала сина, у чому справа. Але вони з невісткою тільки відмахувалися: мовляв, встигнемо ще, хочемо для себе пожити і так далі. І ось на восьмому році їх сімейного життя невістка нарешті мене потішила доброю звісткою – вона чекає дитину. Коли прийшов час народжувати, діти приїхали до нас в місто, щоб бути ближче до лікарні.
Через тиждень у мене з’явився довгоочікуваний онук. Я не могла натішитися. Після виписки син з дружиною ще на тиждень залишилися у мене погостювати, поки невістка повністю оговтається. У ті дні здавалося, що ніщо не зможе затьмарити нашу радість. Я всією душею раділа, що нарешті маю онука.
Однак коли прийшов час дітям їхати в село, я допомагала їм збирати речі. І тоді я натрапила на виписку і інші документи невістки. Те, що я прочитала, ошелешило мене, я присіла на диван і не могла оговтатися. Виявляється, що у невістки була дитина, яку вона народила без чоловіка. І вона відмовилася від цієї дитини ще в лікарні. Не знаючи як на це реагувати, я тут же повідомила синові цю новину. З’ясувалося, що він все знав, і попросив мене ніколи не зачіпати цю тему з його дружиною.
Я плакала весь день. Вони поїхали, а я не могла заспокоїтися. Мені здається, що я більше не зможу ставитися до невістки, як раніше. Хоча до кінця не знаю, що змусило її зробити такий, не властивий жінці, крок. Але як би там не було, вона залишила свою рідну дитину. Я розумію також, що вже нічого не змінити, але ніяк не можу перестати засуджувати невістку. Рано чи пізно мені доведеться їхати в гості до онука і відповідно спілкуватися з його матір’ю, а я не можу з собою нічого зробити. Постійно думаю про ту дитину.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
