fbpx
Життєві історії
Син з дружиною до мене в гості прийшли, кажуть, ми тортик купимо, чаю поп’ємо. Я прийняла їх залюбки, ще улюблених синових вареників наліпила. Сидимо, спілкуємося, і тут син каже, що хоче помінятися зі мною квартирами

Син зі мною не розмовляє, а все через невістку, яка захотіла житлом помінятися. Я відмовилася, а вона тепер каже, нібито я щастя синові не бажаю, тільки про себе думаю.

Я вдова, кілька років тому не стало мого чоловіка. Іван у нас єдиний син. Ростили ми його в повній благополучній родині, освіту дали, до шлюбу жив зі мною та батьком. Він ще під час навчання в університеті влаштувався працювати, а як диплом отримав, його підвищили. Зараз він у тій фірмі вже вісім років працює, начальство його поважає.

Сином я пишаюся, хлопець він у мене видний, робить кар’єру. Голова на плечах є, руки теж ростуть, звідки треба. А що квартири ми йому не прижили, то і ми з чоловіком не багатші. Собі житло купили вже у сорок років. а до того жили на орендованій квартирі. На купівлю ще однієї квартири ні сил, ні грошей вже не вистачило. Та й син сам зможе заробити на своє житло.

Коли у Івана з’явилася дівчина, я зраділа, мріяла, що у мене скоро внуки будуть. Спочатку мені Леся подобалася, бо поводилася тихо і скромно. Характер вона почала показувати вже після весілля.

Молоді поїхали у весільну подорож на море, син купив путівки на якийсь дуже дорогий курорт, а після повернення Леся звільнилася з роботи. Пояснювала, що шукатиме нове місце. Та так і не знайшла. Вже два роки вдома сидить на синових грошах.

Жити молоді стали у квартирі невістки. Квартирка маленька, кухні майже немає, санвузол маленький, коридорна система, будинок майже на околиці. Але зате своє, не треба платити за оренду, можна збирати гроші.

Син хоч і заробляє непогано, але з огляду на те, що Леся не працює вже стільки часу, накопичень у них немає, все на життя йде. Невістка сама не заробляє, але по салонах краси ходити не забуває, а коштує це все дуже дорого. Невістка пояснює це тим, що ходить по співбесідах, а там треба добре виглядати.

Не знаю як можна два роки шукати роботу, але не знайти. Це треба постаратися. Мені здається, вона вигадує про співбесіди. Просто сидить на шиї чоловіка та все.

На якомусь із свят я сказала, що внуків хочу. Невістка все одно вдома сидить, а так хоч би користь була – дитину ростила б.

– А куди народжувати? Ви нашу квартирку бачили?

– Так можна було б на іпотеку відкладати потихеньку, – припустила я.

– З чого відкладати? На життя вистачає – і то дякую, – скаржилася Леся.

Хотіла я їй сказати, що якби вона не ледарювала, то могли б уже за два роки й підкопити грошей. Якби я бачила, що вони квартиру брати збираються, я додала б, у мене дещо накопичено. але зараз навіть пропонувати не буду, розчулить все моментом, у невістки до цього талант.

Нещодавно вони до мене в гості напросилися, кажуть, ми тортик купимо, чаю поп’ємо. Я прийняла їх залюбки, ще улюблених синових вареників з вишнями наліпила. Сидимо, спілкуємося, і тут син каже:

– Мамо, ми тут подумали… Ти одна в двокімнатній квартирі зараз, а ми в одній кімнатці тулимося. Давай поміняємось квартирами? Переоформляти нічого не будемо, а просто переїдемо. Так ми зможемо не заводитися з іпотекою, а тобі дві кімнати все одно не потрібні, лише зайве прибирання і зайва комуналка.

Мене така пропозиція потрясла, і явно не сам син до такого здогадався. Відповіла, що мені від їхньої квартири і до роботи далеко, і сусіди там, не приведи господи. До того ж, до своєї квартири я звикла, там усе зроблено під мене.

Я відмовилася, син потім кілька разів приходив розмовляти про цю тему. І один приходив, і з Лесею. Ніколи син не мав звички намагатися в’їхати в рай на чужому горбі, а тепер саме це він зробити і намагається з подачі своєї дружини.

Тепер вони зі мною не розмовляють, слухавки не беруть. Мені дуже прикро, що син так повівся. Невже він не бачить очевидних речей?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page