– Не розумію, що собі думає моя невістка, але вчора син знову приїжджав до мене на обід, – розповідає 60-річна Ірина Дмитрівна, – все мій зелений борщ нахвалював, та відбивні. Каже, мамо, ніхто так не вміє готувати, як ти. Мені вже шкода його стає.
– Чому шкода? У нього, що, дружина не готує?
– Готувати то – готує, – зітхнула Ірина Дмитрівна, – та тільки була я у них в гостях минулого разу – так її суп доїла тільки тому, щоб не образити – вона туди чого тільки не накидала: тушонку, рис, картоплю, локшину, печериці – все це перемішалося, розварилося, вийшов чи то суп, то чи каша несмачна – точно смачніше було б окремо це все з’їсти.
Доїла я її суп, а на друге ще й курка була – але не досмажена зовсім – я тільки вкусила – відразу відклала, не доїла, – сказала, що не голодна вже.
Дивлюся на сина – він мабуть спеціально порції невеликі собі накладав, щоб все доїсти і щоб дружина не образилася. Тепер зрозуміло, навіщо він зачастив до мене в свою обідню перерву.
– Ну а чого ж не навчите її, не підкажете, як краще? Я адже ваші вареники пробувала, – знаю, що готуєте смачно.
– Намагалася навчити, але не вийшло, – відповіла Ірина Дмитрівна, – я невістку тоді в сторону відвела, кажу: «Марино, ти для мене рідна людина. Я хочу тобі підказати, як краще. Поїла у тебе, спасибі. Тільки ти можеш і краще навчитися готувати. Ти приїжджай до мене в будь-який час – я тебе і супи, і борщі навчу готувати. А курочку треба смажити і ножиком перевіряти, щоб м’ясо було просмажене.
Так, що ти думаєш? Вона на мене так спідлоба подивилася, бровки свої нахмурила, хмикнула і заявила тремтячим голосом: «Не вчіть мене готувати, я сама це прекрасно вмію робити!».
Я вже тоді з нею не стала сперечатися. Вмієш – вмій, як тобі подобається. Тільки не хочу, щоб мій син харчувався як-небудь і чим-небудь.
Вчора, коли він до мене на обід приїжджав, я йому сказала: «Мені тебе годувати зовсім нескладно, але поки твоя дружина не навчиться нормально готувати, я цього робити більше не буду. Поговори з нею – вже досить робити вигляд, що все добре».
Син поїхав на роботу. А ввечері зателефонувала невістка і вже привітним голоском сказала в слухавку телефону:
«Ірина Дмитрівна, коли до Вас можна буде під’їхати, щоб готувати мене повчили».
От так би і зразу – а то вмію готувати, вмію готувати… Поки вона їхала до мене, я в магазин сходила за продуктами, щоб невістка зайвий раз не витрачалася. Я ж любов’ю це роблю, і до сина, і до неї.
Фото ілюстративне, спеціально для ukrainians.today.
