В свій час мені пощастило отримати державну квартиру. Тому, коли я виходила заміж, ми мали своє окреме помешкання.

У моїх батьків теж була хороша двокімнатна квартира в центрі міста. Так що житлове питання у нас було закрите.

У шлюбі у нас з чоловіком народилася дівчинка. Ми її дуже любили, тому Христина росла примхливою і вимогливою.

Незважаючи на важкі часи, ми робили все можливе і неможливе для неї.

Другим у нас народився синочок, ми теж його дуже любили, але він був не таким вимогливим, як його сестра.

Але потім все змінилося, бо раптово не стало мого чоловіка.

Через два роки, як я стала вдовою, я познайомилася з одним чоловіком. Ми стали зустрічатися, і потім Віктор запропонував нам з’їхатися і жити разом.

Я погодилася, ми розписалися, і Віктор переїхав до мене. Але це дуже не сподобалося Христині, вітчима вона не сприйняла взагалі ніяк.

Тому донька часто йшла до моїх батьків, і тижнями була у них. Робила вона це в знак протесту. І так тривало багато років.

Коли не стало бабусі з дідусем, Христина вирішила швидко скористатися їхньою квартирою і подала з нареченим заяву.

Донька сказала, що хоче бабусину квартиру.

Але я їй відразу пояснила, що так не можна, адже є ще брат. Я запропонувала продати цю квартиру, а гроші поділити між дітьми, за них вони зможуть купити собі по однокімнатній квартирі. Думаю, так було б найправильніше.

Та донька почала мені говорити, що брат ще малий, йому найближчих кілька років квартира не буде потрібна.

Каже – поки я поживу там, а потім розберемося.

Я не побачила в цьому підступу і дозволила дочці переїхати в квартиру своїх батьків.

Молодята зробили невеликий ремонт і поміняли меблі.

Відтоді Христина з чоловіком ніби забула про нас. Вона навіть не вважала за потрібне телефонувати, а на свята скидала лише повідомлення.

З часом у Христини народилося двоє діток. Вони з чоловіком і дітьми продовжували жити в квартирі моєї мами.

Тим часом, мій син виріс і теж захотів одружуватися.

Він сам мені пригадав, що треба з квартирою щось вирішувати.

Я відразу зрозуміла, що назрівають проблеми, бо ж не можу я зараз змусити доньку з’їхати і розміняти житло, адже у них двоє дітей народилося.

Все ж, я пішла до доньки, але Христина зустріла мене дуже непривітно:

– Ми ремонт зробили, а він на дивані валявся. Нічого я розмінювати не збираюся, – каже.

– Доню, але твій чоловік теж думати повинен про ваше майбутнє. Він на все готове прийшов!

– Він все з нуля тут облаштовував, так що які претензії можуть бути до нього?

Син на нас образився, і перестав з нами спілкуватися взагалі. А мені боляче, бо це ж моя дитина також.

Він з нареченою квартиру зараз знімають. Я запропонувала, що буду платити за них оренду.

Від моєї фінансової допомоги син відмовився, і досі зі мною не спілкується.

Мене це дуже болить. Я вийшла винуватою. Але що я зробила не так?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.