У нас з чоловіком є син та донька, ми наче добре жили, не ділили дітей своїх.
Мій син Іван, відколи одружився, ніколи нам, особливо, не допомагав нічим.
Приходив до нас з чоловіком зі своєю дружиною та дітьми лише на свята. Іван ніколи ні мені, ні батькові не подзвонить, не поцікавиться нашим життям, живе своїми справами та турботами.
Інша справа – наша донька Тамара.
Тамара весь час дуже часто мені телефонувала, постійно щось радила, привозила свої речі ще в гарному стані, щоб я мала що носити після неї. Подзвонить, довго говорить зі мною, цікавиться моїм життям.
Батькові Тамара теж приносила речі зі свого чоловіка, дуже добре, що підходило за розміром, вона нас цим дуже виручала, щиро кажучи.
Весь час своїй доньці ми старалися допомогти більше, бо бачили, що вона горнеться до нас з батьком, завжди намагається бути поряд, в курсі всіх наших справ, одним словом, Тамара завжди брала активну участь в нашому житті.
А син наш Іван, правда, жив у іншому місті, за 250 кілометрів від нас. А донька з своєю сім’єю була близько, живе недалеко від нас, забігає до нас частенько, навідується до мене з батьком.
Сама я того й не помітила, як вона, за цей час нашого спілкування, вмовила нас з батьком подарувати їй свою квартиру.
Тамара сказала, що на її брата надії мало, а вона доглядатиме нас на старості років.
Ми з батьком погодилися і, на жаль, навіть не порадившись з сином Іваном, відписали квартиру своїй доньці.
Відтоді, як ми зробили так, Тамара до нас і далі навідується, привозить свої речі і речі чоловіка, цікавиться нами, запитує, як у нас справи, але більше нічого, нічого для нас не змінилося, крім того, що наше житло вже не наше по суті.
Ми з чоловіком вже на пенсії, іноді щось просимо в Тамари, звертаємося за допомогою, але вона постійно занята, сидить з малою дитиною, часу для нас, особливо, не має.
Виходить, що ніби і не відмовляє вона нам в допомозі, але й нічим не допомагає. Часто хочеться звернутися до свого сина за допомогою, але совість не дозволяє, адже ми так недобре вчинили.
А найприкріше для нас, що ми не знаємо, як тепер подивитися в очі Іванові, як сказати, що ми вчинили неправильно. Ми з чоловіком зараз хочемо виправити свій вчинок, але не знаємо як.
Що ще можна зробити в нашій ситуації?
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- На саме Різдво я мала одного дивного гостя, ніколи б не подумала, що ще колись побачу його, а він взяв, і сам прийшов. Це був мій колишній чоловік Степан, він постарів за всі ці роки, але я відразу його впізнала. Виявилося, що сімейне життя на чужині у нього не склалося, дружина все майно забрала собі, залишивши його без нічого. І тут Степан згадав про сина, хтось розповів йому і про мій будинок
- Я вийшла заміж доволі пізно, аж в 36 років, і тепер вже сумніваюся, чи правильно я зробила. Всі важливі рішення чоловік приймає разом з своє мамою, моєї думки ніхто не питає, а мені все це не подобається, не про таке сімейне життя я мріяла
- На Йордан, 19 січня, я сама сиділа вдома, бо донька з зятем кудись пішли в гості, а про мій день народження вони забули. Але ввечері приїхав мій син, з дружиною та онуками, щоб мене привітати з ювілеєм. Він побачив, що я засмучена, і відразу зрозумів в чому справа. Іван не ображається, що за 11 років, поки я була на заробітках, я все доньці висилала. Син пропонує мені до нього переїхати, щоб не бути тут зайвою
- Коли мами не стало, татові було всього 55 років. Він сумував за нею, нічого не хотів робити, обійстя заросло бур’янами. А потім до нього стала ходити сусідка, тітка Тамара підмовляла батька, щоб він перебрався до неї. Тато мене не слухав, а зробив, як сказала вона
- У нас з чоловіком виникли фінансові труднощі, нам були потрібні кошти. У мого брата гроші були, і ми з чоловіком пішли до нього в надії, що він нам позичить необхідну суму, але брат відмовив. Він сказав, що мені одній віддав би ці гроші навіть просто так, але Валерію він навіть в борг їх не дасть. Тоді я взяла кредит, і тепер я про це дуже шкодую