– Наш син зібрався одружитися, – розповідає 50-річна Софія. – Так, рано він зібрався власну сім’ю мати, я розумію, особливо як на теперішній час і для хлопця – 23 роки йому лише виповнилося. Але, з іншого боку, а чому б і ні? Спокійніше буде нам з чоловіком, коли дитина прилаштована вже, вдома сидить з дружиною, пригод не шукає собі ніяких. Дівчина непогана у нього, мені подобається вона, студентка, закінчує через рік навчання там же де і мій син.
– А жити є де у молодої сім’ї?
– З житлом проблема у них є, так. У невістки майбутньої батьки в маленькому містечку живуть. Проста небагата родина, зайвої нерухомості немає, грошей теж, особливо нічим допомогти не можуть. Дівчина в гуртожитку зараз живе, але через рік її звідти попросять. Ми поки домовилися так: квартиру вони візьмуть в оренду, але оплачувати її будемо ми з чоловіком, щоб молоді поки збирали собі гроші на перший внесок і через кілька років взяли в кредит собі житло. У нас же квартира Ірини здається зараз. Ось цими грошима зараз поки і будемо допомагати синові.
Дітей у Софії двоє – 23-річний син Іван, який зібрався одружитися, і 16-річна Ірина, поки ще школярка. Квартир в родині теж дві – скромна трійка в панельному будинку, в якій зараз і живуть батьки зі своїми дітьми, і однокімнатна квартира в новобудові, куплена в роки, коли батьки ще добре заробляли і мали чималі гроші.
Цю однокімнатну квартиру а в майбутньому планує Софія віддати своїй доньці, Ірині, і зараз вже вголос називає, що це квартира Ірини. Син теж в курсі, що квартира зараз оформлена на матір, але буде належати сестрі в майбутньому.
– Ми сина з самого початку так вчили: ти чоловік, все, що тобі треба, заробиш і купиш собі сам, – розповідає Софія. – Зайва квартира у нас одна, другу нам з батьком, мабуть, вже не осилити ніколи, часи зараз вже далеко не ті. Ми б і раді, але. Загалом, вважаю, що в першу чергу ми повинні допомогти своїй дочці. Щоб у неї був свій кут, і вона б не залежала ні від чоловіків, ні від інших обставин.
Зрозуміло, зараз Ірині до непростих життєвих обставин далеко. Дівчина живе з батьками, готується до вступу на навчання, відселятися буде в кращому випадку років через п’ять-шість, а то й пізніше – коли закінчить навчання, почне працювати і встане на ноги. Тому квартира Ірини зараз здається. Гроші від оренди до цих пір йшли на літню відпустку сім’ї та інші забаганки, приємні, але не життєво необхідні.
Тепер батьки вирішили на ці гроші орендувати квартиру для сина з невісткою.
– Щось складно у вас все! – каже Софії якось подруга. – Одну квартиру здавати, іншу орендувати. Навіщо стільки зайвих турбот, незрозумілих мені? Виселити квартирантів і пусти сина з дружиною, це ж набагато простіше. Нехай живуть собі там діти нормально. І платити нікому нічого не треба, і бігати по чужих кутках.
– Пустити простіше, звичайно, – зітхає Софія. – А потім виселяти як їх звідти? Вони там обживуться, може, і дитина з’явить. А квартира-то – Іринки нашої! Кругом десятки таких історій, коли батьки пустили дітей в свою квартиру, попередивши, що це не назавжди. Вселяючись, молоді на все згодні, кажуть, що будуть збирати, купувати своє. І навіть починають збирати на початку. Але довести процес до кінця не у всіх виходить, і діти живуть на батьківських метрах рік за роком, народжують дітей, і вигнати їх на вулицю абсолютно неможливо вже.
Набагато простіше, міркує зараз Софія, в певний момент, попередивши молодих за пару місяців, просто згорнути фінансування на житло. Ми вам, дорогі діти, допомогли, скільки вважали за потрібне, а далі самі якось викручуйтеся. І теж напевно образяться, якщо до такого дійде. Але це все ж набагато простіше, ніж на вулицю з сумками.
Софія вважає, що вона робить все правильно, та й в майбутньому лише на доньку надіється, бо хоче, щоб рідна донька її доглядала.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
