В цьому році я вирішила, що не буду нічого давати сину і невістці з того урожаю, що зібрала на городі.
Син приїхав в суботу, крутився весь день, думав, що я, як завжди, йому повні сумки пакуватиму в багажник, а я дала кілька яблук і трохи горіхів для онука, і все.
Образився син, коли поїхав від мене з пустими руками. Але йому нічого на мене образу тримати, нехай на свою дружину ображається, яка не думає, що говорить.
Весною цього року я вийшла на пенсію. В мене за містом є власний будинок, я маю господарство, город. І звичайно, роботи в мене завжди багато.
Син у мене одружений, з невісткою у мене, в принципі, стосунки були непоганими, але ми з нею особливо і не спілкувалися.
Я не напружувала їх часто поїздками в село, бо син втомлюється на роботі, онук ще малий, а живуть вони далеко від мене.
Намагалася більшу частину роботи сама робити. Іноді зверталася до сина з проханням посадити картоплю на вихідних. І то, невістка обурювалася, нібито мій город їм не потрібний. Я ж завжди передавала їм овочі, фрукти, зелень. І вони не відмовлялися від цього.
В селі особливо багато роботи навесні, коли все треба садити, і восени, коли все треба збирати. Поки город засадиш, поки все потім збереш – це ж скільки часу! От я і попросила їх, щоб вони приїхали, допомогли.
Та невістка відповіла за чоловіка, що у них інші плани на вихідні. І за весь сезон, поки я урожай збирала, вони не приїхали жодного разу.
Потім я їм зателефонувала, кажу, мовляв, синку, город скопати треба, приїдь.
Тут слухавку вихопила невістка, і давай зі мною сваритися:
– Скільки можна тим городом маніпулювати! Вам подобається там працювати? Хто вам заважає? Я принципово не робитиму там нічого, мені все це не потрібно, тепер такий час, що все продається в магазині!
Від її слів я аж отетеріла:
– Так я й не до тебе по допомогу звернулася, – кажу, — я у сина допомогу попросила.
– А машина, кому належить? Забули? Чому мене не запитали? Не дам я чоловікові їздити туди-сюди за першим Вашим проханням! Так що перестаньте його смикати!
Невістка і справді права в тому, що машина її (у спадок їй дісталася від дідуся). Але тепер вони сім’я, і квартиру, в якій вони живуть, придбав мій син, так що зараз ділити на моє-твоє, я вважаю, не доцільно.
Так що тепер я вирішила, що нічого більше їм давати не буду, якщо є все в магазині, то нехай купують! Не треба бути такою мудрою!
Ну хіба не так?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
