Іноді найрідніші люди поводять себе не дуже добре і найприкріше, що ти швидко розчаровуєшся в них. А пробачити важко.
– Син сказав просто ось так мені: “Мамо, нас четверо тепер, а ти всього одна!” Ми, каже, до дитячого садочка прив’язані, плюс у нас купа дитячих речей: іграшки, коляски, самокати. А тобі зібратися – тільки одну сумку спакувати і перевезти її в руках. Візьмемо в оренду тобі, каже, якусь хорошу невеличку квартиру, а що, на роботу ж тобі не потрібно їздити, сиди в ній хоч цілий день. Платити, звичайно, будемо самі ми за оренду. А ти житимеш собі в тиші і спокої, у вихідні зможеш в гості до нас приїжджати, – якось поділилася зі мною сусідка Валентина.
Синові Валентини, Дмитрові, зраз вже 35 років, у нього сім’я – дружина і двоє дітей-дошкільнят. 8 років тому, після весілля, Дмитро привів молоду дружину до матері в квартиру, яка належала їм двом з матір’ю, і відтоді так і живуть всі разом під одним дахом.
Спочатку молода сім’я планували назбирати грошей початковий внесок, взяти квартиру в кредит і з’їхати від матері у своє власне житло, але на практиці все виявилося не так просто, як у їх мріях. Один за іншим народилися двоє дітей, дружина сидить вже в декреті, який затягнувся надовго, ціни на все зростають з кожним місяцем, а доходи постійно суттєво падають.
Але зараз вже зрозуміло, що треба пристосовуватися і взагалі, радіти тому, що є, тому що у багатьох ситуація значно гірша, дехто зі знайомих навіть на хліб зараз немає і великі гроші платить щомісяця за оренду житла.
Про власне житло діти Валентини вже і мови не ведуть зовсім, забулося все.
Квартира у них хоч і трикімнатна, але невелика, і планування не дуже зручне. Валентина живе в самій маленькій кімнаті, туди ледве увійшла малесенька шафа, тумбочка і невелике ліжко. Діти і внуки займають дві інші кімнати, вони побільше.
– Якісь плюси спільного проживання з дітьми теж є, – розповідає Валентина. – Онуки ростуть на очах, кумедні такі, щирі та веселі вони, душа радіє, коли граюся з ними поряд. Але важко з ними, адже потрібно уваги багато і турботи. Звичайно, що в кращому випадку, молодим треба жити окремо від батьків. А літнім людям – від дітей. Але я ж сама в великій квартирі, мені веселіше, коли діти поруч, я сумую сама.
Жити вп’ятьох тісно, звісно, та й відносини у невістки і свекрухи, прямо скажемо, не склалися зовсім добре ще з першого дня – спільне проживання поліпшенню їх не сприяє вже давно, лише навпаки останнім часом. Обидві стримуються щосили, тому що розуміють, посперечатися легко, а що робити потім, незрозуміло.
Батьки невістки з маленького села, допомогти дочці не можуть нічим. Грошима небагаті, квадратними метрами теж.
– Вихід лише один, виходить – молодим йти на орендоване житло, – зітхає Валентина. – Але з двома дітьми це теж не так-то просто, як здається на перший погляд. Тут садок, до якого вже звикли, хороша дитяча поліклініка, знайомий та зручний район, старшому школу вже знайшли хорошу близько біля дому. Район дорогий у нас, орендувати тут квартиру вони не зможуть, їм же мінімум двокімнатну треба для нормального життя.
– Нехай на околиці орендують якесь житло! Або взагалі, в області! – пропонують Валентині родичі та подруги.
– Тоді садочок міняти доведеться, а зараз це дуже непросто в наш час, – турбується про дітей мати. – А раптом їх попросять звільнити квартиру у будь-який момент – знову міняти все, знову підлаштовуватися? Та й взагалі, знайти бажаючих здати хорошу і доглянуту квартиру для сім’ї з двома дітьми не так вже й просто, а дітям щось нормальне потрібно!
А недавно син запропонував Валентині, мовляв, ось такий варіант – давай, мовляв, мамо, ми орендуємо квартиру для тебе!
По-перше, двокімнатна квартира матері не потрібна буде. Їй цілком вистачить навіть і студії, аби чисто було. По-друге, як така столиця їй не так актуальна. На роботу їй ходити не треба, а значить, можна спокійно оселитися в якомусь маленькому містечку чи селищі під столицею. Там ліси, парки, невеликі відстані і добрі привітні сусіди – миттю обзаведеться подругами.
А, якщо скучатиме за онуками – так сяде на електричку, і через півтори-дві години буде у них в гостях.
– Як ти про таке думати навіть можеш, чому не скажеш дітям, що ти хочеш жити в себе вдома? – докоряє Валентині найкраща подруга. – Навіть не думай! Дмитро твій, бач який молодець! Як гарно відразу придумав. Ось нехай сам збирається і їде в екологічно чисте селище. Ти не привчай їх ще зараз, що вони просто і так легко розпоряджаються твоїм життям і все вирішують за тебе.
Валентина все розуміє, аде і дітям відмовити не може і свою квартиру залишити теж шкода, вона вже звикла тут жити, це ж домівка її. Чи зможе освоїтися на новому місці? Як знайти вихід, щоб всім було добре і не ображалися діти?
Фото ілюстративне.
