Я, звичайно, все розумію, бо сама звикла до того, щоб у домі завжди було чисто. Але моя невістка переходить усі межі. Дівчина вона непогана, але її пунктик щодо чистоти уже всіх серйозно дратує.
Син завжди говорив, що одружиться тільки з хорошою господинею, щоб дім виблискував чистотою, і на столі завжди була смачна їжа. В, принципі у нього це вийшло, але з дуже крутим перебором. Коли він привів до нас в будинок наречену, щоб познайомитися, мене вже насторожило: ніби як сіра мишка, не красуня (та й не треба), але щось в ній все одно не так.
Вирішили попити чай. Я поставила на стіл чашки, спекла тортик, чекаємо, поки чайник скипить. Вона мовчки встала, зібрала три чашки в раковину і починає губкою і содою терти їх обідки під краном. А потім обдала їх окропом з чайника, разом з ложечками.
Син радісно спостерігав за тим, що відбувається, і лише кивнув мені – мовляв, он яка господиня. А мені так стало неприємно, словами не передати. Я вирішила промовчати, адже мені з нею не жити, у неї є своя однокімнатна квартира, нехай після весілля там що хочуть, те й роблять.
Святкувати весілля ми вирішили в невеликому, але затишному кафе, запросили всього 20 гостей. Наречена, замість того, щоб радіти і насолоджуватися святом, спочатку пішла на кухню – перевірити: чи у всіх кухарів рукавички, шапочки, а ще на чому і як вони готують.
Мабуть, щось їй не дуже сподобалося, тому що вона сиділа з незадоволеним виглядом, понуро длубаючись в тарілці. Не пила і не їла взагалі нічого. А ще постійно діставала стерильні серветки, щоб витерти ними руки. Другий день вони не святкували – до себе не запрошували, а на кафе вже грошей немає.
Дивно було і те, що невістка не поспішала запрошувати мене до себе в гості. Я вже почала сама напрошуватися, але син все твердив, що у дружини то прання, то прибирання, в загальному, їй не до гостей. А тут син застудився, треба було йому спеціальні трави для відвару привезти. Заодно з’явилася нагода побувати у них вдома.
Роззуватися треба було біля порога, і, обтрусивши в під’їзді взуття, ставити його в спеціальний відділ на поличку в коридорі. Тапочки для гостей –одноразові, на зразок тих, які в готелях. У квартирі все біле і стерильне. Нічого зайвого не валяється, все вимито, накрохмалено, випрано і складено.
Я хотіла сісти на крісло з подушкою, але невістка мало не з вереском стягнула подушку – вона ж декоративна! На ній не можна сидіти! Я віддала невістці целофанові пакети з трав’яними зборами, вона взяла їх гидливо двома пальчиками. Само собою, що ніхто мені не запропонував зайти, випити кави чи чаю.
Мені стало дуже не по собі від усього цього, і я поспішила додому. Іду і думаю – дивно, за свої 30 років син ніколи не хворів. Це ж треба було йому так знизити імунітет своєю стерильністю!
Я ще сподівалася, що коли народиться дитина, невістці буде не до порядків і вона забуде вона про свою стерильність. Але цього не сталося.
Треба сказати, що за час їх спільного проживання син дуже сильно схуд. Вона вічно на здорове харчування, і він клював разом з нею травичку. А до нас на обіди приходив і ложкою по тарілці іскри тесав – їв все, що поклали: і борщі з м’ясом, і картоплю з котлетами. Ну, хоч поправився трохи.
На виписці внука побачити дитину можна було тільки через мережива конверта, а там мало що розбереш. Привезли малюка до дому і до побачення – далі зона стерильності, туди не можна. Хоча ми були там кілька разів до народження онука, поки невістка була в лікарні – чоловік допомагав ліжечко ставити, я пил витирала. Але потім невістка була дуже незадоволена, сказала, що ми «бруд розвели», і перетирала все по-новому.
Дитину невістка ростить в повній стерильності, малюк як під скляним ковпаком: іграшки треба ошпарювати окропом, для пляшечок спеціальний стерилізатор. У квартирі повинна бути певна температура повітря і правильне освітлення. Дитину на руки брати не можна, навіть близько підходити до неї забороняється.
Якось син прийшов додому і попросився в мене пожити кілька днів. Каже, що дружина практично вигнала його з дому, бо він злегка занедужав. к на мене, син добре себе почуває. Впевнена, що довго цей шлюб не протримається, жити в такому ритмі син довго не зможе. А що робити, як йому допомогти, я не знаю.
Фото ілюстративне – zhivojles.
