В свій час я пізно вийшла заміж і пізно народила дитину. Коли Максим з’явився на світ, мені було вже за тридцять. Моїм чоловіком став мій давній знайомий Олег, але прожили ми недовго, сім’я його не цікавила.
То ж вийшло так, що сина я виростила одна. Розлучилася з його батьком, коли Максим був зовсім маленький. Чоловіка більше цікавили друзі і оковита. Всю свою невитрачену любов я віддала синові. Я не шукала собі інших чоловіків, відмовилася від особистого життя, працювала на двох роботах, щоб у мого сина все було.
Після школи він поступив в університет, я тоді багато грошей витратила на його навчання. Я ж продовжувала працювати на двох роботах. Але ось, нарешті, настав час отримання диплома. Син закінчив університет на відмінно, перед ним вимальовувалися непогані перспективи, одним словом, я була щаслива.
– Нарешті, –думала я, – я зможу перестати горбатитися на нескінченній роботі, зможу купити собі новий одяг, з’їжджу відпочити. Адже мій син повинен мені допомагати, тому що я виростила його.
Але все виявилося зовсім не так. Нещодавно син мені загадково сказав: – Мамо, будь сьогодні ввечері вдома, і приготуй що-небудь смачненьке. Я тебе з кимось познайомлю.
Я здивувалася, син мені мало розповідав про своє особисте життя. Я знала кілька його шкільних друзів і якось він розповідав про університетських. Дівчата, звичайно, у нього були, але на мій погляд це були несерйозні знайомства. Та й які дівчата. Спочатку треба роботу гідну знайти.
Коли настав зазначений день, я приготувала вечерю, одягнулася. І ось відчиняються двері і на порозі з’являється мій улюблений син з якоюсь дівчиною. Зізнаюся чесно, вона мені зовсім не сподобалася відразу. Не про таку невістку я мріяла.
– Мамо, познайомся, це Алла. Алла – моя дівчина і ми разом будемо жити.
Після цих слів мені захотілося присісти, бо ноги мене не тримали. Яка дівчина, як жити разом? Я їх запросила за стіл, виду не подала, що я ошелешена і засмучена. Почала розпитувати дівчину, де вона вчиться чи працює, скільки їй років, одним словом, почала зондувати грунт, що б знати, до чого мені готуватися.
Тут в нашу розмову втрутився син:
– Мамо, дай Аллі звикнути і оговтатися. Я зараз сам тобі все розповім. Алла приїжджа, вчиться в коледжі, живе в гуртожитку, їй ще вчитися рік. Їй там дуже не подобається, тому ми вирішили спочатку пожити у нас, в моїй кімнаті, а потім, коли я влаштуюся на роботу, ми знімемо що-небудь.
Я сиділа і слухала, відчувала, що от-от не витримаю. Максим закінчив навчання ще влітку, але поки роботи ще не знайшов. Це що виходить, що тепер я повинна і його, і цю дівчину утримувати?
– Сину, а поки ти шукаєш роботу, скажи будь ласка, хто вас повинен годувати? – запитала я як можна спокійніше. – Роботу нормальну, з нормальною зарплатою, знайти не так просто, як тобі здається. Гаразд, я тебе прогодую, ти мені син. Але цю дівчинку я годувати не збираюся. У мене були інші плани на життя після закінчення твого навчання.
Сину це дуже не сподобалося, він миттю встав з дивана, разом з своєю дівчиною, і заявив:
– Ти тільки про гроші весь час думаєш, вічно ними мене дорікаєш. Не хочеш, не треба, і без тебе і твоєї допомоги розберуся.
Вони пішли, а я довго сиділа і думала:
– Що я зробила не так, чому син так до мене ставиться. Чому він не замислюється про мої почуття. Мабуть, я погано його виховала, раз він зовсім мене не поважає, а відноситься споживацьки. Адже я віддала йому все своє життя, а вийшло, що я зовсім йому не потрібна.
Син прийшов і забрав всі свої речі. Зі мною розмовляти не став. На Новий рік не прийшов і навіть не привітав по телефону. Наскільки я розумію, на Різдво він теж до мене не збирається. Мені дуже прикро, що так вийшло, і що саме так він все це сприйняв. Тепер навіть не знаю, що мені робити – шукати їх, повертати додому і годувати, чи залишити в спокої – вони дорослі, нехай живуть, як знають.
Фото ілюстративне – privetvip.