Я завжди вважала, що не можна жити одним днем, тому все життя складала гроші. Навіть у найважчий період у мене був сховок, про який навіть чоловік не знав.
Зараз нам під 60, ми обоє ще працюємо, і звичайно, маємо якусь суму, відкладену про запас.
Та ми з чоловіком давно домовилися, що ці гроші ми не чіпатимемо, а будемо жити на зарплату.
У нас є єдиний син, він давно одружений, і непогано забезпечений.
У Олександра є двокімнатна квартира, яку в свій час ми з чоловіком допомогли йому купити.
Перший час все було добре, син з невісткою раділи, адже не кожній сім’ї щастить мати своє житло з самого початку, і жити окремо.
Але потім у сина з невісткою народилося двоє дітей, і їм усім стало тісно в двокімнатній квартирі.
Потрібно розширятися, і невістка вирішила, що їм треба не квартиру, а будинок.
Певні заощадження у них є, також вони планують продати свою квартиру.
Але цих коштів на будинок аж ніяк не вистачить, тому невістка захотіла, щоб ми віддали їй свої збереження.
Син прийшов до нас в неділю, став просити, щоб ми позичили йому гроші.
Але я відмовила, бо в нашому випадку позичити – це віддати назавжди, бо поверне син нам їх не скоро.
Ми з чоловіком – люди передпенсійного віку, ще кілька років, і нам самим буде потрібна допомога, тому відкладені гроші зайвими для нас не будуть.
Син нам ніколи фінансово не допомагав, і не факт, що допомагатиме, коли ми вийдемо на пенсію, так що доводиться на себе розраховувати.
Як на мене, це найправильніша тактика, і чоловік теж мене в цьому підтримує.
А син образився, каже, що батьки зобов’язані допомогти.
Невістка взагалі після моєї відмови перестала з нами спілкуватися, і з внуками не дає бачитися.
А я справді щиро не розумію, що я зробила не так?
Невже я маю віддати зараз останні гроші, лише щоб невістка і син знову зі мною спілкувалися?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
