Син мене неабияк здивував, я навіть не знаю, що мені тепер робити. Скажу чесно – я від нього такого не сподівалася.
Зараз мені 60 років. Все життя я старалася, щоб у нас було не гірше, ніж в інших людей.
У мене був всього один син. Йому зараз 34 роки, можна вважати, що в житті він також уже прилаштувався. У нього хороша робота, дружина і однорічний син.
Але зараз наші стосунки з ним дуже зіпсувалися. Що я тільки не робила, аби залагодити цю неприємну ситуацію. Але нічого змінити не змогла.
З народження у нього були проблеми зі здоров’ям.
Його вихованням, в основному, я займалася самостійно. З першим чоловіком ми розійшлися, відразу після народження сина.
Я вийшла заміж ще раз. Мій другий чоловік хоч і дуже хороший, але у виховання хлопчика не втручався, мовляв, це тільки мої проблеми. Тому я була змушена стати дитині мамою, татом і другом.
Раніше все було добре, але останнім часом він дещо відсторонився від мене.
Я намагаюся зайвий раз не дошкуляти його своїми проблемами. Але він вважає, що я занадто часто смикаю його без особливої на то потреби.
Впевнена, що це через мою відмову купити йому автомобіль.
Справа в тому, що мій другий чоловік зовсім не бідна людина.
Все життя він добре заробляв, що дозволяло нам з сином жити в достатку.
Ми дали синові хорошу освіту, допомогли з житлом. А нещодавно син захотів авто Toyota, при чому, з салону.
Син прийшов до мене у суботу, попередив, що має до мене серйозну розмову. Коли я почула, що він хоче, то навіть не знала, що відповісти, адже мені треба було порадитися з чоловіком.
Сума, як ви розумієте, немала, і син хоче, щоб я попросила ці гроші для нього у чоловіка.
Останньою краплею стала моя відмова. Я пояснила синові, що якщо Андрій, мій чоловік, сама захоче, тоді інша справа, а просити у нього так багато я не можу.
Після цього син просто піднявся і вийшов з мого будинку.
Відтоді ми майже не спілкуємося. Я дуже втомилася в спробах зрозуміти, чим же я так його образила.
Я не кажу, що була найкращою мамою, але в свій захист скажу, що я завжди намагалася дати синові все найкраще.
А він чомусь подумав, що так буде тривати вічно. Саме тому його так образила моя відмова.
Він нічого мені не розповідає, не входить в гості. Онука я бачу рідко, та й то завдяки старанням невістки.
Я кілька разів просила її допомогти мені помиритися з сином, але вона завжди відмовляє. Мовляв, це ваші проблеми вирішуйте їх самостійно.
Я не припиняю спроб помиритися з ним, але марно.
Найболючіше, що ми живемо поряд, практично в сусідніх будинках.
Перетинаємося часто, але він завжди робить вигляд, що не помічає мене.
У мене опускаються руки, вже не знаю, що ще придумати.
Я завжди була зразковою дочкою для своїх батьків, доглядала за ними на схилі років.
Щодо свого сина я не впевнена, чи догляне він мене так само в старості.
Ось тільки за що мені така «подяка»?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
