– Не ображайся, мамо, але порівняно з батьками Вероніки ви нам нічого не дали, – заявив мені якось син.
Він вважає, що теща з тестем для нього роблять більше, ніж рідна мама, тому він мене попередив, що на свята вони до моїх сватів поїдуть, і щоб я їх не чекала.
Для мене, як для мами, це дуже прикро, адже діти мої просто не оцінили нічого з того, що я для них зробила. Вони завжди мене картають, що я їм замало дала. Але ж хіба квартира для доньки і будинок для сина – це мало? Тепер я вже й не знаю, навіщо я додому приїхала, треба було в Італії сидіти, то хоч гроші б заробила.
Усіх заробітчанок на Великдень дуже кортить додому приїхати, і я теж вирішила їхати, хоча серцем відчувала, що нічого доброго мене вдома не чекає.
Мені 55 років, у мене двоє дорослих дітей: син і донька. В Італію я заради них поїхала ще 15 років тому, отак відсвяткувала свій 40-річний ювілей і поїхала.
На той час я була розлучена, а діти вже вчились в університеті, то ж я за них не хвилювалася. Я розуміла, що вони вже не маленькі, і дадуть собі раду. А я тим часом зароблю їм на житло, бо іншого виходу я просто не бачила.
Саме житло було для нашої родини нагальним питанням. Ми всі тіснилися в невеликій двокімнатній квартирі, а грошей, щоб придбати щось більше, у нас не було.
Перші років 5 я працювала для того, щоб доньці квартиру купити, щоб коли вона надумала заміж виходити, у неї уже б було своє гніздечко.
Я встигла якраз до весілля Люби придбати двокімнатну квартиру в новобудові.
Щоправда, прожила донька з зятем там всього три роки, а потім все продали і виїхали на постійне місце проживання в Канаду, зять так захотів, а донька вже була змушена робити так, як сказав чоловік.
Сину я теж планувала квартиру купити, але він захотів будинок, то ж я віддала йому гроші, решту додали свати, і тепер син має свій великий будинок за містом.
Свою квартиру я продала, і купила земельну ділянку за містом, там був будинок, я його відбудувала, зробила сучасний ремонт, так що я подбала про себе і маю куди повертатися. Але будинок пустий.
В мене в середині квітня був день народження, ювілей. Я кликала сина з невісткою до себе в гості, а вони відмовилися, сказали, що у них інші плани.
А потім я дізналася, що вони в цей день батьків невістки покликали до себе в гості і шашлик смажили. А мене не покликали і до мене не прийшли.
Все це розповіла мені моя рідна сестра, яка зателефонувала, сказала, що її чоловік уже машиною у мене під воротами, щоб я одягалася і виходила, він забере мене до них, бо негоже в такий день самій бути.
Мені було дуже приємно і затишно у сестри. Прийшли її діти, всією родиною сіли за святковий стіл, з повагою і любов’ю до своїх батьків ставилися.
Я теж хотіла б, щоб і у мене було так, але розумію, що на мене чекає самотня старість. Донька точно з Канади найближчим часом не приїде, а син більше цінує сватів і їхню думку, ніж мене.
Сестра мені розповіла, що мій син їй скаржився, що я замало їм допомагаю, адже я могла їм весь будинок оплатити, а дала лише 40 тисяч євро (це були гроші, які я планувала витратити на покупку квартири для нього).
Син вважає, що теща з тестем для нього роблять більше, ніж рідна мама, тому він їх тримається, а не мене.
Мені так прикро, що словами не передати. Он моя рідна сестра на заробітки не їхала, і нічого дітям своїм не дала, але від того вони не перестали її любити.
Не розумію, де я оступилася, що я зробила не так? Невже 40 тисяч євро, які я дала синові – це мало?
Та й зрештою, батьків треба любити просто так, а не через гроші. Ну хіба я не права? Що не так?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
