fbpx
Життєві історії
Син поїхав за кордон, а дві молодші дочки продали мою трикімнатну квартиру, поселили мене в однокімнатній квартирі, а решту розділили між собою. Відтоді вони приїжджають до мене рідко, а я колись жила лише заради них, саме тому чоловік пішов від мене. Тепер у мене дуже самотня старість

Ми з чоловіком переїхали в нову квартиру. Сусідів ще не знали, але до нас почала заходити старенька сором’язлива бабуся, Ольга Михайлівна: одягнена дуже бідно, але чистенько, ходить важко, спираючись на паличку.

Грошей ніколи не просить, тільки їжу – ложку цукру, цибулину або жменю крупи. Звичайно ж, ми з нею ділимося, чим можемо, а вона дивиться на нас і каже: «Яка ви гарна пара, бережіть себе. Діти виростуть, а ви один для одного залишитеся! Це я не вберегла, що мала».

Незручно було її питати – що в житті у неї таке сталося, але інші сусіди просвітили. У цієї бабусі була велика сім’я: вона, чоловік і троє дітей. Жила раніше вона в іншому під’їзді, в трикімнатній квартирі. Характер був дивний: на чоловіка вона уваги не звертала, постійно робила його винним у всьому, а з дітей порошинки здувала, називала їх своєю надією і опорою.

Чоловік був ще той трудяга, майстер на всі руки. Працював в майстерні по ремонту, щось завжди лагодив сусідам. Всі гроші ніс в сім’ю, все віддавав дружині.

Замість того, щоб берегти чоловіка, який був до неї ласкавий, вона про нього пліткувала всім сусідам, причину завжди знаходила. Сусіди казали, щоб вона отямилася, золотий чоловік же, але вона відповідала, що діти – це для неї золото, а чоловік як прикре непорозуміння, вічно під ногами крутиться, його ще треба обпирати і годувати.

До слова сказати, Ольга Михайлівна майже не працювала, тільки дітьми займалася. Одного разу її чоловік пішов, вона настільки його заклювала, що навіть терплячий б не витримав. Але вона гордо розповідала, що це вона його вигнала, а сама пішла працювати листоношею.

Діти її виросли, син поїхав за кордон, ніхто більше його не бачив. Дві молодші дочки вважали за потрібне продати батьківську трикімнатну квартиру, поселити маму в однокімнатній квартирі, розділити собі здачу і теж помахати мамі ручкою: вони обидві вийшли заміж.

За багато років сусіди бачили її дочок всього кілька разів, але багатства ці візити бабусі не додавали – вона так само ходила і просила у сусідів їжі, пенсія у неї маленька, діти не допомагають. Аж тепер вона з теплотою згадує свого чоловіка, але де він – вона толком не знає. Каже, що чула, що у нього інша сім’я, дуже дружна, там його дуже цінують.

Почувши цю історію, я все частіше починаю замислюватися, що берегти чоловіка треба. Я тепер з свого пилинки здуваю. У нас росте син і дочка, і я точно знаю – якими б вони не були хорошими, але у них буде своя, окрема сім’я, а ми залишимося вдвох.

Намагаюся вселяти своїм подругам, щоб сильно на дітей не сподівалися, а бачили опору в чоловікові, але що за дивна мода така – всі як одна вважають, що чоловік їм весь час щось винен, а якщо не тягне, нехай іде на всі чотири сторони. Думають, що вони завжди будуть затребувані, і іншого чоловіка завжди можна знайти.

Доньку я такого точно не навчу! Наші діти знають, що головний у нас в родині – їхній батько, якого я ніколи не принижу і не ображу. Чоловік відповідає мені тим же – ласкою і добротою, і каже, що ніколи б не зазнав крикливу і цинічну дружину, пішов би відразу. Пройде ще років десять, і діти у нас розійдуться по своїх родинах, а ми з чоловіком залишимося вдвох.

Для мене сусідка бабуся – живий приклад, як жити не можна. Я зрозуміла, що діти не будуть помічниками в старості, навіть не треба на них сподіватися, навіть на самих хороших – потрібно будувати свою долю, не смикаючи дітей. А якщо вони таки захочуть самі допомагати, вважай – пощастило.

Фото ілюстративне – livegournal.

facebook