Я маю єдиного сина, більше у мене нікого не залишилося з рідних людей. Остап зі своєю дружиною та онучкою Оленкою живуть окремо від мене.
А я вже давненько на пенсію вийшла, щодня сиджу сама вдома і, як тільки випадає найменша нагода та можливість, залюбки йду в гості до дітей.
Набридати молодому подружжю я, особливо, не хочу, розумію, що їм самим краще, але коли мене вони вже кличуть в гості, я віддала б дітям усе. Завжди стараюся приготувати для них щось смачненьке, печу улюблені пироги сина, по дорозі купую улюблені солодощі невістки Олесі, а онучці якусь іграшку, бо вона ще маленька, ходить в садочок, а так любить щось новеньке.
Але особливо я завжди намагалася догодити невістці, адже розуміла, що якщо вона добре буде ставитися до мене, то я буду бажана гостя у їхньому домі і до мене добре ставитимуться усі. А якщо я впаду невістці в немилість, то зі мною навіть рідний син спілкуватися не буде.
Саме тому купляла Олесі завжди гарні подарунки. Хоч мала невеличку пенсію, але завжди відкладала для дітей, економлячи зате на всьому.
А нещодавно у свахи був ювілей, на свято запросили і мене. У сватів вдома вона не була років 5, вони лише на великі свята у дітей зустрічалися, іноді по телефону розмовляли, але дуже рідко.
Цього разу людей багато не було, лише найближча родина зібралася за столом. Я намагалася прийти раніше, щоб допомогти матері зятя накрити на стіл.
Коли зі свахою поралися на кухні, то краєм ока побачила гарненький чайник, який подарувала невістці, думала здалося, можливо, сваха такий самий придбала. В шкафчику стояли дві чашечки, теж я дружині сина їх купила, то був гарненький сервіз, потім я побачила хлібопічку і не втрималася, запитала у свахи звідки в неї речі ці.
Сваха спочатку здивувалася, потім засміялася і стала розповідати, що дочка постійно їй приносить речі, які їй дарують, але вони не подобаються їй. Так і з цими речами, доньці вони виявилися непотрібними, хоча новенькі, але каже, що воно їй не треба.
Мені було це чути неприємно, можливо, я й не догодила чимось, але подарунки несла завжди від щирої душі.
Цього разу, коли син запросив мене на свято, я вирішила, що більше не буду нерозумною такою.
Ще в коридорі мій син вручив мені три тюльпани і покликав за стіл. Я онучці дала !00 гривень, привітала невістку і пішла до столу. Видно було, що діти дуже здивувалися, щось гомоніли, коли виходили з кухні, вони звикли, що я несу їм гостинці, якісь подарунки усім. Але я не зважала, повечерявши, зібралася і пішла спокійно додому.
Я більше не буду нести останню копійку дітям, хоч і пізно все зрозуміла, але буде жити для себе. Який сенс старатися та витрачати останнє для рідних, якщо вони ніколи не оцінять цього?
Син, після того, мене в гості більше не кликав. Можливо, все таки, варто було сказати в чому причина та що не сподобалося мені, щоб вони зрозуміли свою помилку?
Фото ілюстративне.
