Віра сиділа на лавочці і думала, що має робити далі. Сьогодні неділя, у неї законний вихідний, вона любить в цей день ходити у парк. Тут красиво, а ще, тут можна зустріти таких же заробітчанок, як і вона сама. Погомоніти, поділитися проблемами, і на душі якось стає легше і тепліше.
Віра в Італії вже майже 20 років. Подалася на чужину, коли їй минуло 40. З мамою залишила своїх дітей, 18-річну доньку і 15-річного сина. Роботи вдома не було, чоловік, крім оковитої, нічого не бачив, тому Віра прийняла рішення про розлучення. Мама не втручалася, сказала, ти доросла вже, роби, як знаєш.
За дітьми обіцяла дивитися, хоч і мала вже 67 років, та була ще міцна і моторна, робота просто горіла в її руках. То ж з такою мамою дітей не страшно було залишати.
Віру мама виховувала одна. Батька свого вона ніколи не знала. Отак привела Василина на світ донечку, Вірою назвала, і жила заради цієї дитини. Навіть своїм батькам не розповіла таємниці, через що вони вигнали її з дому. Але від дитини Василина не відмовилася. Пригріла її з немовлям біля себе їхня далека бездітна родичка.
Так і жили вони разом, а коли тої не стало, вона свою хату і переписала на Василину. Нехай маленька, напіврозвалена і стара, але все ж, своя. Коли Вірі виповнилося 19, на роботі вона познайомилася з Іваном, хлопцем з сусіднього села. Позустрічавшись трохи, вирішили одружуватися. Василина прийняла зятя в хату.
Незабаром і двійко діточок народилося. Тішилася Василина онуками, тепер всю свою любов і турботу віддавала їм. А Віра все частіше почала помічати, що помилилася у виборі чоловіка і батька для своїх дітей. За всі роки, що вони прожили разом, Іванові не прийшла думка зробити ремонт вдома чи, взагалі, думати про зведення нової хати, бо ця вже геть стара.
Іван все більше прилягав до чарки, а Віра все частіше думала про розлучення і про те, як допомогти дітям. Першою в Італію поїхала її сусідка. Віра, все добре обміркувавши, теж зважилася на цей крок.
Треба сказати, що жодного разу вона про це не пошкодувала. Було важко, особливо на початках. Але зате у Віри зараз найкрасивіший будинок в селі. Діти виросли. Доньці вона купила квартиру. Але кілька років тому дочка з зятем і дітьми переїхала на постійне проживання в Польщу, зятю там запропонували гарну високооплачувану роботу. Вірі залишається лише порадіти за доньку.
В селі, в будинку на два поверхи, який Віра звела за зароблені в Італії гроші, залишився син з невісткою. Нещодавно Віра допомогла сину придбати автомобіль. Тепер збирає гроші, щоб купити ще й квартиру, бо невістка з міста і в селі жити не хоче.
Ще донедавна її 87-річна мама була здоровою, наводила лад вдома, поралася на городі. Але вік бере своє, все почалося з того, що мама почала втрачати пам’ять. Зараз періодами – то нікого не впізнає, то щось пригадує. Таку людину саму вдома без догляду залишати не можна. От і стала бабуся обузою для сина Віри і його дружини.
Син подзвонив Вірі в Італію і сказав, щоб та поверталася додому і гляділа свою матір сама. У нього через це почалися негаразди в сім’ї – його дружина не має наміру обходити чужих людей, а йому самому ніколи, бо постійно на роботі.
Віра б з радістю кинула все і поїхала б додому до мами. За 20 років вона вже достатньо заробила. Але вже рік, як вона зустрічається з Роберто. З цим симпатичним італійцем вона познайомилася випадково, в магазині. Чоловік ровесник Віри, вдівець, без дітей. Живе з своїм стареньким немічним батьком. Віра якраз зараз працює у них, доглядає дідуся.
Вперше в житті Віра почувалася щасливою жінкою, бо з чоловіком щастя так і не зазнала. Але тепер їй доведеться робити нелегкий вибір між коханням і мамою.
Олеся Біла.
Спеціально для ukrainians.today. Передрук без гіперпосилання на ukrainians.today заборонений.
Фото ілюстративне – proza.
