Я не пішла на весілля до свого єдиного сина. Так склалося, він мене не послухав, а я затялася, що на його весілля ні ногою.
Максим поїхав з села вчитися в університет, а потім роботу знайшов і залишився в місті. Там він і познайомився з Оленою, згодом вони разом винайняли квартиру.
Син не відразу нас познайомив, перший час в село приїжджав один, а якось на зимові свята сказав, що привезе майбутню невістку. Я насторожилася, але чоловік мене відразу заспокоїв, мовляв, син виріс, не до сивини йому сидіти біля мами.
Я всю ніч не спала, все уявляла, яка вона, ця Олена. А коли вони приїхали, я ледь не впала – волосся у неї було рожеве. Не буду всього описувати, але одним словом, майбутня невістка мені не сподобалася. Я Максиму відразу про це сказала, а він лише махнув рукою – мовляв, порозумієтеся з часом.
Але характер у мене твердий, я і чути про неї нічого не хотіла. А коли Максим сказав, що у них буде сучасне весілля, тобто вони просто розпишуться і разом з найближчими родичами і друзями посидять в кафе, я була ошелешена. Максим у мене єдиний син, я не раз мріяла як на його весілля зберуться всі наші родичі. Як я їм тепер в очі дивитися буду? Словом, син мене не послухав, а я і не пішла на їхнє так зване весілля.
Ми не спілкувалися більше пів року. Максим мені подзвонив в березні, повідомив що йде добровольцем на війну. Просив його пробачити, і при нагоді переглянути відношення до Олени.
Скажу відверто, з сином відтоді я спілкуюся часто, а от Олені я так і не наважилася подзвонити. І тут, в кінці липня, я сильно прихворіла, злягла можна сказати. Чоловік почав шукати когось, хто б міг бути біля мене. І яке ж було моє здивування, коли Оленка сама до мене приїхала.
Я її навіть не відразу впізнала. Синьоока красуня з прекрасним пшеничним волоссям. Говорила небагато, зате робила все що треба. Я була здивована тим, скільки всього вона вміє. Навіть на грядках без проблем поралася. І я через місяць вже на ноги почала ставати.
І Максим радіє, що ми помирилися. Пообіцяв, що як тільки з Перемогою повернеться, відразу і весілля відсвяткуємо. А я вже нічого не хочу, молю Бога лише про одне – аби синочок мій живим повернувся.
Знаєте, за ці кілька місяців я багато чого переосмислила, багато цінностей змінилося…
Фото ілюстративне.