Чоловік мене залишив, коли нашому синочкові було 4 рочки. Він просто не прийшов додому, не зміг сказати, що знайшов іншу. Я потім лише від людей дізналася усю правду.
Та жінка працювала зі мною на роботі, я не хотіла зустрічати її, бачити її щасливою, тому тоді мені ще й довелося звільнитися і шукати нове місце роботи.
Мені було дуже непросто в той час. А мій колишній чоловік став платити аліменти на сина. Він займав гарну посаду, тому й сума була не погана, та мені було не до того, я взагалі ні про що не хотіла думати, що мені нагадувало про нього. Думала, що й ніколи ті гроші не братиму, адже він недобра людина.
Минуло декілька років, душа моя трішки заспокоїлася, за щоденними турботами я стала по трішки забувати про зраду. До колишнього стало байдуже. Якщо він так вчинив – це його вибір. Життя таке, потрібно рухатися далі і шукати своє щастя.
І раптом я перевірила картку і побачила, що там зібралася чимала сума грошей. Я вирішила, що поки не буду чіпати їх, нехай надсилає і далі, але й сама тепер стала відкладати туди частину своєї зарплати і згодом накопичення мої росли ще швидше.
Про синочка я піклувалася гарно, весь свій час присвячувала йому, навіть заміж не вийшла, хоча мені пропонували заміжжя. Та я ніколи не повірю, що чужа людина ставитиметься до моєї дитини, як до рідної.
Син гарно одягався, я дала йому добру освіту, ніхто й не подумав би, що я його виховую одна, йому ніколи нічого не бракувало. Навіть, якщо не було у мене грошей на делікатеси якійсь, то я сама могла їсти пісну кашу, але в сина завжди в тарілці був шматок м’яса.
Згодом син виріс, одружився. В моєї невістки була своя квартира, вони пішли жити туди.
Мені стало жити краще у фінансовому плані, але порожньо на душі. Син за своїм сімейним життям мав мало часу для мене, рідко навідувався, до себе не кликав, а я й набридати не хотіла, лише телефонувала йому.
Минулу зиму весь час сиділа одна в квартирі, адже було все закрите і наша фірма також не працювала, були обмеження скрізь.
І я вирішила, що на збережені кошти куплю собі маленьку дачу. Так і зробила.
Цієї весни я аж розквітла, приїхала і полюбила цей будиночок відразу. Там є пічка, навіть взимку можна жити, залишки дров, подвір’я, гарненький город, ще й малина та полуниця і невеличкий садочок. Це була моя мрія. Я вже купила розсади й насіння.
А потім щаслива розповіла синові про дачу. Він дуже здивувався і запитав де я взяла гроші. Ну я й розповіла.
Син образився, сказав, що це гроші його, я не мала права їх брати. А потім мені ще й чоловік колишній зателефонував, про якого я вже давно й не чула, сказав, що все знає, йому розповів син, сказав, щоб я продала дачу і віддала гроші його дитині, адже це він йому їх надсилав.
Моя радість скінчилася, а в душі запанував смуток. І навіть не дача проблема, хоча там мені дуже подобається, а син. Йому виявилося щось шкода для мене. Я вже стала думати, що тут моя вина, що це дійсно його гроші були. Але ж я все життя йому віддавала кожну свою копійку, він у мене єдиний і, коли мене не стане, і моя квартира, і ця дача залишиться йому.
Я купила цю дачу, щоб хоч трохи бути щасливою. А тепер не знаю, що мені робити.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
