– Впала вона на дачі, не дуже добре себе почуває! – розповідає про подругу 65-річна Алла Григорівна. – Пішла, каже, ввечері після дощу з собачкою прогулятися, одягла на ноги гумові калоші, знаєш, такі, дачні, мокро було дуже, болото, слизько. Ну ось, посковзнулася в них на доріжці і впала, та так невдало! Після того й почуває себе не дуже.
– Так, ось так погуляла, недобра справа, звісно, нічого не скажеш.
– Добре, що сусід вийшов якраз, він живе поруч, допоміг. А то так і сиділа б на землі. Відвезли, кажуть, в обласну, допомогли їй там, щиро кажучи, абияк – телефонуйте, мовляв, родичам, їдьте лікуватися в свою столицю. Вам огляд гарний потрібний. Ага, четверта година ранку, жінка ходити не може, а їй кажуть – їдьте в столицю, в лікарню. Вона просилася хоч до ранку полежати, але її і слухати не стали – у нас тут, кажуть, місця немає зараз, нам не до вас!
– А родичі хоч є у неї якісь?
– Син є у неї, але він як би сказати не дуже благополучний, ось! Намагалася вона йому додзвонитися вночі, але він і телефон жодного разу так і не взяв. Подзвонила вона мені. Зібралися ми з чоловіком, поїхали за нею, забрали її, посадили в свою машину, відвезли в столицю, в лікарню. Вона сто разів вибачилася, звичайно, я вже навіть сперечатися стала з нею – кажу їй, та не вибачайся ти, з кожним могло трапитися, що ж тепер, на те ми з тобою і подруги. Собачку її забрали від сусідів, вона у нас поки. А Ніну, цю мою подругу, і відразу стали ставити на ноги, в той же день, лікар сказав, добре, що до нас привезли, бо там зробили якесь не вірне призначення.
– Зрозуміло. Ну, закінчилося все, значить, добре?
– Та яке там закінчилося! Все тільки починається. Виписують її завтра, в лікарні тижнями зараз ніхто тримати не буде, а куди їй? Тобто зрозуміло, куди, додому. Квартира у неї хороша, трикімнатна. Але живе вона одна! Синові давним-давно кімнату купила, відселила його, з ним жити неможливо, від нього одні проблеми, допомоги точно чекати не доводиться. А допомога їй потрібна зараз, як ніколи! Банально, стакан води подати, з туалетом допомогти, ну, нагодувати теж, природно, речі в прання закинути.
– І що? Зовсім нікому? Нікого їх близьких, крім сина?
– Ну, є ще Олена, колишня невістка Ніни, яка розлучилася з її сином шістнадцять років тому.
– Що? Шістнадцять років тому? Ну, це тоді не варіант зовсім. Тут за чинною свекрухою не всяка невістка горщики прибирати буде, а ви говорите про колишню. Колишня невістка точно нічим вашій подрузі не зобов’язана.
– Та справа в тому, що тут особливий випадок! Олена з дітьми після розлучення жила у Ніни багато років, тому що йти їй було нікуди.
Олені, колишній невістці Ніна, сорок чотири роки, у неї дві дочки-двійнята, двадцятирічні студентки. Одна вчиться в столиці на менеджера, друга теж на юриста вчиться. У обох дівчат зараз сесія, і, звичайно, і мова не йде про те, щоб все кинути і їхати допомагати бабусі в столицю. У них своє життя.
А між тим, сама Ніна практично виростила онучок з пелюшок.
Спочатку бігала кожен день допомагати з двійнятами, поки Олена з її сином ще були в шлюбі і жили на орендованій квартирі. Потім Олена розлучилася і переїхала з дітьми до своєї матері, але там вони не вжилися разом під одним дахом, це виявилося непростим завданням.
– Батьки з самого початку були проти її шлюбу, – розповідає Алла Григорівна. – Ніна дивилася на це, дивилася, та й покликала Олену з дітьми жити до себе. Відносини у них хороші були, незважаючи на розлучення. Ніна у своїх онуках просто душі не чула, на все для них була готова. Ну, Олена подумала-подумала, і переїхала. Дівчаткам по три з половиною роки було на той час!
Олена багато працювала, а Ніна якраз тоді вийшла на пенсію і взяла на себе дітей, повністю турбувалася про них. Дівчатка ходили в садочок, на перших порах, звичайно, багато хворіли. Валентина Вікторівна сиділа на лікарняних, сама вона займалася дітьми. На аліменти особливо розраховувати не доводилося, але матеріально вони жили непогано. Олена віддавала колишньої свекрухи більшу частину зарплати, оскільки абсолютно усім побутом займалася саме Ніна. Пенсію свою вона теж вкладала в загальний котел.
– І ось скільки її пам’ятаю, весь час вона з цими дітьми, – розповідає Алла Григорівна. – І в свята, і в будні. У квартирі зайняла найменшу кімнату, прала, прибирала, готувала. Ну, потім діти підросли, трохи легше стало. Побуту, звичайно, не поменшало, але дівчата хоча б зі школи стали самі приходити і на курси їздити, а то ж адже Ніна тільки встигала – одну туди веде, іншу сюди.
Коли дівчаткам виповнилося шістнадцять, Олена знайшла собі чоловіка. Якийсь час зустрічалися, потім переїхала до нього, вийшла заміж, дочки-одинадцятикласниці поки залишилися у свекрухи. Через рік дівчата закінчили школу і теж полетіли з гнізда – вчитися.
– А Ніна залишилася одна. Собачку ось собі завела з суму, їздила з нею на дачу. А тепер трапилася з нею така неприємність.
Олені, за словами Ніни, вже подзвонили. Але вона і в лікарню щось не зволила приїхати – ніколи. У неї робота, чоловік, ремонт квартири, а в лікарні що робити? Допомогу Ніні вже надали, все, що треба, роблять.
– Правда, грошей запропонувала, але якось скромно так, ненав’язливо, з застереженням, що зараз багато дати не зможе, дочок вчить і ремонт робить, – розповідає Алла Григорівна. – Так я їй кажу, грошей особливо не треба, зараз фізична допомога буде потрібна. За Ніною дивитися треба комусь, в ідеалі жити з нею якийсь час, вона зараз взагалі безпорадна. Але Олена руками лише розвела – ні, жити зі свекрухою вона не може зараз, їздити кожен день з іншого кінця міста теж. Раз в тиждень у вихідний, це максимум.
Алла Григорівна просто обурена такою поведінкою невістки своєї подруги Ніни.
– Я їй кажу, згадай, коли ти була в складному безвихідному становищі, хто тобі допоміг? Ніна! Зараз настала твоя черга віддавати борги. А вона – які, мовляв, ще борги? Так, свекруха мені допомогла дітей виростити. Але якби вона свого часу сина свого виховала нормально, то, можливо, їй цього робити і не довелося б! Це її власні онуки, вона для них старалася, мовляв, не для мене. Ось якби квартиру свою на дітей переписала, ну так, був би сенс про щось говорити, про якийсь борг. А то, що пожити пустила – це таке, вони ж її діти теж, та й я на хліб для нас усіх тоді заробляла, а не ховалася, як її син.
Невістка абсолютно не збирається якось перебудовувати своє життя і мати незручності, щоб допомогти колишній свекрусі.
– Заявила – у неї син рідний є, нехай до нього і йде! – зітхає Алла Григорівна. – Ніби й не знає, що з того сина толку немає ніякого зовсім. У підсумку доведеться допомагати нам, подругам. Доглядальницю вже знайшли, плюс самі ходити будемо. Але Олена виявилася якою людиною. Хіба так можна?
А, можливо, невістка і правда нічим не зобов’язана в цій ситуації? Була б її рідна мати, ще куди не йшло. А колишня свекруха – ніхто для неї, чужа зовсім людина. До того ж і квартирку свою трикімнатну, і дачу Ніна переписати не поспішає ні на Олену, ні на онучок своїх. Все в підсумку дістанеться синові, так нехай він тепер і доглядає за матір’ю?
Чи, можливо, сама олена тепер не права, не можна так? Зобов’язана допомогти свекрусісвоїй у відповідь на її колишню доброту?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
