– Мій єдиний син одружується скоро, це важлива подія в житті кожної матері, – засмучено зітхає 52-річна Надія. – Я його одна ростила з 5-ти років. Ну хіба весілля сина – це не моє свято, хіба це не свято матері? Скажи мені, будь ласка!
Надія не любить розмов про те, що вона, мовляв, все життя працювала одна заради дитини, бо будь яка мати це робить, в шлюбі вона чи ні, але по суті, це ж так і є, для матері дитина – найважливіше в житті.
Працювала Надія на двох роботах, шукала підробітки – щоб у сина все було. З роботи бігом мчала додому – хоч трохи, хай зайву годину, але побути з сином, які вже там посиденьки і корпоративи. Всі відпустки, вихідні – з дитиною.
Заміж вдруге жінка не вийшла, хоча претенденти були. Особливо спочатку. Але який би чоловік не був хороший, дитині він чужа людина, і цим все сказано. Можливо, просто не ті чоловіки траплялися на шляху у Наді, проте жодного з них впустити в свою сім’ю вона так і не зважилася.
Так вся молодість і пройшла під девізом “я мама, у мене ж є дитина”.
Зате вже й сином своїм зараз можна дуже пишатися. Виріс, вивчився, працює, стоїть впевнено на ногах, живе окремо. Ось уже півтора року зустрічається з дівчиною, збирається одружитися, весілля через місяць. Удвох з нареченою збирають гроші, будуть вирішувати квартирне питання – все логічно і продумано у них.
Наречена дівчина непогана, дуже самостійна. Батьки в області, вона в столиці – закінчила навчання, працює, живе на свої гроші.
– А весілля буде у них взагалі і де?
– Весілля як такого не буде, – зітхає сама Надія. – В тому то й справа. Наречена вирішила, що молоді вчотирьох зі свідками сходять в РАЦС і потім посидять самі в кафе. Ніяких лімузинів, фраків, білих суконь, а також і всіх наших родичів. І батьків на весіллі теж не буде – ні з того, ні з іншого боку. У молодих немає ні грошей, ні бажання влаштовувати свято.
Виходить, на весілля сина Надію не запрошують. Причому, “не запрошують” – це навіть не те слово, цим ще нічого не сказано. Вона вже і гроші їм запропонувала сама заплатити – “за гостей, ну хоча б за батьків”. Але їй ясно і недвозначно дали зрозуміти, щоб вона сиділа вдома.
Але ж сама Надія вважає це свято і своїм теж.
Ну не кожен же день, напевно, у нас одружується єдиний син, правда?
– Розумієш, мамо, – несміливо говорить син. – Якщо запросити тебе, то треба запрошувати і усіх родичів моєї дружини, для справедливості – мати з вітчимом, батька з новою дружиною, бабусю, у якої вона все дитинство прожила, сестру з кавалером. Ти уявляєш, скільки це людей набирається набирається? Тому ми вирішили – якщо вже нікого, то нікого зовсім, розумієш?
– Але в РАЦС хоча б ми зможемо прийти? – зітхає Надія.
– Мамо, ну як ти собі це уявляєш? – каже син. – Ось закінчиться церемонія реєстрації, ми в кафе, а батькам що скажемо? “Всім дякую всі вільні?” – так ще гірше. Не ображайся. Ми потім у неділю до тебе з тортом приїдемо, чайку поп’ємо. Не переймайся ти за це, все ж добре у нас, зрозумій.
Але Надія переймається. Хоча вона завжди вважала себе впевненою в собі, сучасною людиною – зараз чомусь стає на душі досить прикро. Всі близькі знають, що син одружується, всі розпитують про весілля – а вона тільки знизує плечима:
– А у нас все по-сучасному! Без батьків!
– Не по-людськи якось, – зітхає більшість родичів при Надії. – Ну як це: весілля без батьків?
Надія згодна цілком з ріднею – не по-людськи. Але найбільше її засмучує те, що це придумала наречена, а син, не порадившись з мамою, відразу погоджується з кожним її словом. І, якщо вона сказала, що мама твоя не треба, то він і погодився відразу з нею, без заперечень. Мама вже для нього не така важлива людина в житті, як колись.
Надії непросто зараз, вона й подумате про це не могла. У неї всі друзі та знайомі завжди показують фото наречених, розповідають про весілля, і всією родиною готуються до святкування. Наді непросто змиритися з тим, що в її житті таких щасливих днів не буде.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
