Моя сусідка, з якою ми гарно спілкуємося багато років, має двоє діток. Я звісно не можу чужій людині давати поради, адже в мене самої ще немає дітей, але я вважаю, що вона не правильно виховує дочку та сина.
Я декілька разів намагалася їй це пояснити, але Надія навіть увагу не звертала на це. Декілька разів я сама сусідці говорила, що ніколи не можна ділити дітей між собою і по різному ставитися до них. Навіть зі сторони видно, як вона носиться із Даринкою, а Тимофійчик сам по собі. Ще й зауваження постійно робить йому. Так було завжди поки діти росли, адже я живу близько – все добре бачу.
Коли Тимофій закінчив школу, сусідка поставила його перед вибором, або він іде працювати, або йде навчатися, але допомоги від неї не буде, адже Даринка ще мала, її потрібно ставити на ноги. Коли дівчина закінчила школу, умовила щоб вступала в інститут. Буде їй оплачувати навчання, лиш би вчилася, адже з гарною освітою її чекатиме хороше майбутнє.
Роки минали, але зовсім нічого не змінювалося в житті цієї родини. Тимофій одружився, від мами не бачив і копійки допомоги ні на своє весілля, ні потім, коли вже жили молодою сім’єю.
Дарина виходила заміж – сусідка продала все, що мала, тільки б весілля вийшло краще за інших. Я їй весь цей час говорила, що вона дуже по-різному ставиться до своїх сина й дочки, не правильно це, не по совісті. Надія нічого мені не говорила, але було видно, що її слова мої не подобаються і вона ображається на мене.
Згодом у Тимофія народився перший син, перший внук у Надії. Вона ніяк не зреагувала на гарні новини.
Провідати внука прийшла лише через місяць. Мирослава, дружина Тимофія, не звертає уваги на свекруху. Не хоче приходити, а їй і так добре. Не потрібно догоджати, і носитися з нею.
А коли Дарина народила дівчинку, подруга влаштувала велике свято. Подарувала красиве дороге ліжечко, коляску не із дешевих теж. Костюмчики, підгузки, все це купувала сама весь час, тай донька завжди все просила сама в матері, адже звикла, що та постійно дбає лише про неї.
Добре, що в неї хороша невістка, яка не звертає уваги на такі нехороші вчинки свекрухи. Час минав швидко, внуки підростали. Одного разу Іванко сказав мамі, що до бабусі ходити не буде. Мирослава здивовано глянула на сина. Запитала чому?
– Тому що бабуся мою сестричку більше любить, а мене ні. Вона так і сказала при мені “моя найкраща найрідніша внучка” і дала їй сто гривень. А я стояв і дивився. Бабуся глянула дивно на мене, усміхнулася і відвернулась.
Мирослава розповіла про цей вчинок Тимофію. Вона розуміє, колись його мати ділила його з сестрою. Але діти малі, і вони не повинні таке бачити. Дружина додала, що вона підтримає сина, коли він дійсно не захоче ходити до бабусі. Дивитися на несправедливість від рідної людини теж не бажає більше.
Після того Тимофій ні про що не говорив з матір’ю, а просто в один час перестали з нею спілкуватися. Було таке відчуття, що бабуся не помітила відсутності у себе своїх дітей і онука.
Минуло майже пів року, бабуся з’явилася на порозі квартири свого сина Тимофія. В неї потекли крани у ванній, а це чоловіча робота, син має прийти і полагодити все матері своїй.
Тимофій встав, і спокійно сказав:
– Нехай полагодить вам все, мамо, Даринин чоловік, ви ж туди гроші свої носите. А я буду робити все для своєї сім’ї. Ви на мене більше ніколи не сподівайтеся, мамо.
Фото ілюстративне.
