fbpx

Син моєї сусідки одружився нещодавно, взяв жінку з двома дітьми. Олена така засмучена була, що й словами не передати. Синові нічого не казала, а одного разу з невісткою сама вирішила поговорити, щоб та знала, що доглядатиме на старості років її. Та невістка Олени виявилася не з тих, що будуть мовчати і сказала свекрусі всю правду як є

Сусідка моя якось зустріла мене біля під’їзду, Олена, зазвичай, мовчазна, пару слів скаже та й йде, хоча ми багато років знайомі. А тут видно у неї проблеми, поговорити ні з ким, от вона і відкрила мені душу цього разу.

– Синові моєму 3и роки буде 5 квітня! – стала розповідати мені. – Все при ньому: високий, красивий, розумний, веселий, добре заробляє, ну ти ж сама бачиш усе. Дівчата були у нього – одна одної краще. Я дуже чекала, коли ж він одружується нарешті. Онуків хотіла, люблю дуже діток. А він все вибирав поміж них. Ну що, довибирався. Одружився рік тому, взяв за дружину жінку з двома дітьми. З двома, розумієш? Хлопчаки два, 8 і 11 років їм зараз.

– Ну. Якщо жінка хороша, вони покохали один одного, то і добре, хіба ні? – зауважила я, адже не один раз зустрічала її біля під’їзду, завжди любязно віталася вона зі мною, спокійна така.

– Я тебе прошу, Наталко! З боку, можливо, і добре. Але не з єдиним сином таке. Я ось думаю – зачарувала вона його, не інакше. Приворожила. Таке просто в думках не вкладається моїх. Ось як просто так можу молода успішна людина одружитися з жінкою, яка вже у шлюбі була, має двоє дітей. Ні перспектив, ні надій на гарне майбутнє.

– Та облиште це, пані Олено, ви ж розумна людина, освічена. Невже вірите в такі дрібниці незрозумілі? – намагалася підтримати влучно розмову я.

– Не знаю. Я сина свого не впізнаю тепер. Він цих дітей тепер мало не на руках носить, як рідні вони йому. Подарунками їх засипав просто. Ролики, велосипеди, гаджети купує новенькі. Все для тих дітей робить, просто увесь час віддає. “Я, – каже, – маю показати синам світ!” Ну як так взагалі можна говорити? Невістку з роботи відразу попросив звільнитися, хоче, щоб вона вдома сиділа, сказав – нічого, мовляв, за копійки горбатитися, займайся дітьми нашими вдома. Своїми, між іншим, дітьми. Батько яких на них ні копійки не дав.

– Гаразд вам, пані Олено, не накручуйте! Радійте за свого власного сина, адже не кожна людина зараз щаслива у шлюбі, навіть коли має рідних дітей. Щасливі вони разом, і те дуже добре. Це ж краще, ніж жити чоловікові одному бути, тепер в нього є сім’я, де він щасливий. Ви ж, здається, онуків хотіли? Ну ось вам внуки. Напевно зараз і спільна дитинка буде у них! Будете няньчити!

– А от і не “добре”! На днях невістка моя, заявила, що народжувати більше вона не збирається. Бо те їй пройшло дуже важко, каже, що мала з тим багато проблем, тому навіть не планує зараз бути мамою знову. Більше на це не піде. Так що онуків мені не бачити своїх рідних. А ці діти що, чужі все одно вони мені. Ніякі вони мені не онуки, то невістчині діти. Син мені теж каже – мовляв, все добре, дивись, як добре, готові діти вже, не потрібно ні горщиків, ні сосок, ні безсонних ночей. А я йому кажу – нерозумний ти. Он у сусідів теж готові діти, підрощені вже, і що мені з того? Мені рідні внуки потрібні. Свої. Мене ніхто не розуміє. Але яка б мати хотіла такого життя для рідного сина, щоб він чужих дітей тягнув, а своїх рідних ніколи не мав?

Тепер Олена вважає, що все втрачено. Щасливого життя не бачити ні її, ні синові рідному. Мені її шкода, адже трохи розумію її і розумію те, що рідні діти є рідні, щоб там хто не говорив. Але хіба варто відвертатися ось так просто від сім’ї сина. А хто ж тоді подбає про неї на старості років?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page