fbpx
Життєві історії
Син мій зустрів іншу і залишив сім’ю. Колишня невістка добре ставилася до мене і я стала допомагати їй з дітьми. Одного разу я залишилася в них ночувати, Антоніна мені постелила в дитячій кімнаті і сказала, що до неї прийде якийсь чоловік

Чомусь вийшло так, що наш син Дмитро чомусь покинув свою першу дружину. Спочатку він зустрів іншу. Уже тоді у нього з Антоніною була дитина. А коли невістка народила другу дитину, то Дмитро зовсім залишив їх. Коли я про це дізналася моя невістка Антоніна, то подала на розлучення. Казала, що їй не потрібен такий чоловік поряд, адже вона щиро вірила йому. Так вони й розлучилися після цього.

Мій Дмитро не провідував дітей, але справно та вчасно платив аліменти і залишив своїй дружині квартиру. Я весь цей час, відколи мій син пішов, намагалася в життя дітей додати трохи більше тепла. Вважала, що мій син вчинив недобре щодо них.

Мені було шкода й невістки Антоніни. І онуків любила, бо діти ж тут в нічому не винні. Тому часто їх провідувала і допомагала, чим могла. Я жодного разу не йшла до дітей без гостинця або якогось смаколика. Дітки щиро відчували мою любов і тягнулися до мене, любили, коли я приходила в гості до них. Потім, коли мої онуки пішли в школу, я допомагала їм виконувати домашні завдання. Невістка не встигала після роботи зі всім справитися і я розуміла, що їй важко.

Антоніна викладала математику і проводила для додаткового заробітку приватні уроки, вона трохи грошей заробляла, коли займалася репетиторством. Заробляла Антоніна непогано, але цього було замало для сім’ї з дітками малими. Тому я часом давала своїм онукам якусь копійку на їхні потреби.

Антоніна дуже добре ставилася до мене як до колишньої свекрухи, адже я розумію, що я матір чоловіка, який їй пішов до іншої. Антоніна ніколи не мала нічого проти, що я так часто їх провідую.

Одного разу я трохи затрималася у дітей, було вже пізно і я зрозуміла, що додому їхати в такий пізній час вже не варто, адже йшов рясний дощ. Вулицями протікали ріки води, а я була в туфлях. Звісно, що в таку негоду мені не хотілося виходити на вулицю. Я попросила дозволу у невістки чи можна ночувати в них.

Антоніна погодилася. Постелила мені на розкладачці в дитячій кімнаті, де спали мої онуки.

– Ні, доню! Я буду спати в кухні на дивані, – заперечила я невістці, знаючи, що Антоніна любить спати поряд з дітьми в дитячій кімнаті.

– Спіть ви ту. А я з чоловіком буду на кухні, – спокійно сказала Антоніна.

Я дуже здивувалася, бо нічого не знала про нього і що він за людина. Проте її відповідь мені не сподобалася. Я не розуміла, як в квартирі мого сина може жити ще й чужа людина? Антоніна повинна присвячувати себе дітям і більш нікому! Треба обов’язково про це поговорити з нею – подумала тоді я.

Вранці мовчки я встала і пішла додому. А ввечері все-таки їй зателефонувала:

– Ти, Антоніно, не правильно робиш. Ти повинна передовсім думати про дітей, а не про себе! – сказала я своїй колишній невістці.

– Скажіть, а ваш син думав про дітей, коли пішов до іншої? – несподівано відповіла Антоніна.

Мені нічого було більше сказати їй у відповідь. Розмова на цих словах закінчилася. Мені було прикро на душі – я не хотіла більше бачити своєї колишньої невістки. Але було жаль і внуків, які тут зовсім ні в чому не винні. Я не знаю, що далі робити. Як після цього спілкуватися з нею.

Не знаю, як чинити мені далі? Як ви вважаєте? Дайте пораду.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page