Мій син одружився з жінкою «з приданим», тобто вона вже мала доньку від першого шлюбу, причому дружина мого Миколи старша за нього.
Не знаю, чим вона так сподобалася моєму синові, але він щиро покохав її: «Люблю, все для неї зроблю, і до дочки звикну, вона буде мені рідною донечкою!».
Але прожили вони разом всього 4 роки, тільки й те нажили що спільного сина.
А потім розлучилися вони через характер невістки, Ніна весь час намагалася командувати чоловіком, але у мого сина теж є своє чоловіче слово, до якого вона ніколи не прислухалася..
Син після розлучення виїхав дуже далеко, його друг покликав на заробітки. Я його від’їзд сприйняла непросто, адже був синок поруч, а тепер далеко дуже. Довго винила я свою невістку, адже якби не вона зі своїми запитами, то жили б до цих пір разом, поруч зі мною.
Аліменти Микола на свого сина висилає, і за місцевими мірками це справжня зарплата, не кожна мама стільки отримує від колишнього чоловіка. Але як кожній жінці, скільки їй грошей не давай, все одно мало. Тим більше на першу дочку невістка взагалі аліменти не отримує – її колишній чоловік їм і на очі не з’являється, постійно в бігах.
Ось і вирішила Ніна поїхати в столицю на заробітки. Вже не знаю, ким вона там влаштується зі своїм середньою освітою без професії, але вона запевняє, що столичні друзі їй допоможуть. Тільки от дітей їй подіти нікуди: її мати категорично проти, та й дітям не справа жити в сільському будинку без зручностей.
Сваха навіть від старшої внучки відмовляється. Невістка просто благає мене взяти до себе дітей, поки вона там заробляти буде. Каже: «Ну який сенс з цих одних аліментів на трьох людей, тут в маленькому містечку не обійтися, а якщо куди і йти, то тільки копійки отримаєш!».
В принципі, я не проти. В моєму будинку 3 кімнати, є невеликий садок. На рахунок свого онука я слова не скажу, але дівчинка мені не рідна, тим більше з таким же характером як у її мами. Але нічого не поробиш, дитину ж не можна залишати на вулиці. Ніна каже: «Всі аліменти від вашого сина все одно будуть вам йти, погоджуйтеся!». Ага, виходить, що їй мало цих грошей, то на дітей вистачить. А її дочка, між іншим, в цьому році в школу треба буде збирати! Я запропонувала такий варіант, кажу: «Я зі своїм онуком ми самі розберемося – син буде гроші надсилати, та й у мене пенсія, але на дочку надсилай зі свого заробітку частину. Враховуй, я їй буду не стільки бабуся, скільки няня, і це нормально, що по догляду за дитиною платити треба великі гроші! Я багато не прошу, але на харчі дай.».
Загалом, Ніна потихеньку збирається. Ображається на мене, але висилати на доньку 3 тисячі гривень погодилася. Я її сказала: не пришлеш гроші хоч на місяць, то повертайся, бо глядіти твою дитину я не буду. Ображається, каже, що якби вона була така багата там, то могла б тут і справжню няньку знайти, щоб її не дорікали. Не, ну хіба я не права? Вона і їде туди не для того, щоб самій на широку ногу жити, шукати кращого життя, а щоб дітей забезпечувати! І це я ще за рідного онука нічого не прошу. Хіба я щось роблю не так?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pershyj.
