Зараз мій син ходить похмуріше хмари, – поділилася зі мною моя колежанка Світлана. – Уявляєш, дружина його лише нещодавно заявила, що буде забирати свою дитину від першого шлюбу до себе додому, в свою сім’ю. В результаті моєму синові виховувати та забезпечувати доведеться чужу дитину ще майже довгих 10 років. І він, щиро кажучи, від цієї ідеї зовсім не в захваті, йому це зовсім не подобається. Правду кажучи – він просто не очікував цього.
– Світлано, ти мене, звісно, вибач, але твій син вже цілком доросла людина, він ще до весілля добре знав, що у його нареченої дитина є дитина від першого шлюбу.
– Знати він знав, звісно. Лише якраз до весілля мови про те, щоб забрати хлопчика до себе в сім’ю, ніхто навіть не вів. Дитину з року виховує сама мати невістки, сваха моя, він її, по-моєму, навіть мамою називає. Хлопчик той там в школу ходить, все добре у них, вони вже так звикли, все налагоджено. І тут раптом все – з ніг на голову перевернулося в одну мить. Моя невістка Наталя зараз чекає дитину, ми її прописали в квартирі мого сина. І тепер вона ставить нас перед фактом, що старшу свою дитину вона забере до себе теж та буде вже виховувати двох своїх дітей.
Невістка Світлани Наталя, сама родом з невеличкого села. Там народилася, вчилася в школі, там же, в райцентрі, закінчила навчання в технікумі. А потім, ще зовсім молодою, Наталя вийшла заміж за свого ровесника та у них незабаром з’явився син.
Більшість подруг Наталі і однокласниць до закінчення технікуму були вже сімейні і з дітьми. Деякі так і живуть досі, але шлюб Наталі, не протримався і року, вони дуже швидко розлучилися зі своїм чоловіком, на жаль.
Сама Наталя після того відразу приїхала з дитиною до матері своєї в село і зовсім засумувала після того, як залишилася сама з малим дитятком на руках.
Перспектив на малій батьківщині, що цілком зрозуміло, не було зовсім ніяких.
А через деякий час, зрозумівши, що в селі доброї долі та гарних можливостей годі й шукати, Наталя з подругою взяли всі заощаджені гроші, які були в них, залишили дітей матерям та вирушили на заробітки в столицю, у пошуках кращого життя і влаштовувати майбутнє своє.
Перші кілька місяців було складно їм. Але дівчата впоралися – благо, обидві економні, працьовиті та невибагливі. Знайшли відразу роботу, орендували кімнату одну на двох. Потім знайшли кращу роботу, поміняли житло. Заробляли, відправляли гроші мамам «на дітей».
– Виходить, сина свого так Наталя після того більше і не бачила? Як поїхала в його рік, так і все?
– Ну чому не бачила! Їздила вона до рідних, відвідувала частенько маму свою з сином.
– Так зрідка?
– Ну ти ж розумієш чудово, будь-яка поїздка – це гроші. Яких, якщо чесно, у них ніколи багато не було. Краще цю зайву копійку відправити своїй дитині. Ні, вона спілкувалася з мамою і з сином своїм, дзвонила дуже часто їм в село. Згодом у матері скайп з’явився, стали взагалі телефонувати кожен день.
А два роки тому Наталя познайомилася з сином Світлани.
– Якось відразу швидко у них все склалося, – згадує колежанка. – Я спочатку щось недобре почула про неї, але потім, при першому знайомстві, вона мені сподобалася. Проста, добра, працьовита жінка, все у неї до ладу. Квартиру мого сина Олега вона відразу привели до ладу, все в порядок привела, облаштувала. І Олежик мій з нею відразу інший став – трохи спокійніший, відповідальніший, ніде не засиджувався ночами з друзями не зрозуміло де, що я хвилювалася, не могла додзвонитися, відразу приходив додому.
Рік тому ми відіграли весілля, а зараз Наталка чекає дитину, скоро піде в декрет. І днями заявила, що скоро забере до себе старшого сина свого.
– Квартира невелика у них, однокімнатна, – зітхає Світлана важко. – І відразу двоє дітей. Один – новонароджений, і один – майже підліток. Син мій зараз не в захваті зовсім від цієї ідеї, ми всі не в захваті, звичайно. Найбільше нас усіх засмучує те, що до весілля про переїзд дитини ні слова не було сказано Наталею, навпаки, вона завжди говорила, що він з мамою жити буде, можливо б тоді було все по-іншому зараз.
– Так твій Олег людина доросла вже, прекрасно знав, що бере за дружину жінку з дитиною. А як ще мати могла вчинити на твою думку?
– Ну так, дійсно, про дитину Наталя сказала відразу.
– Ну ось, бачиш, тоді які до неї претензії? Навпаки, молодець вона, краще пізно, ніж ніколи, хороша мати і вірний вибір. Нехай бере хлопчика та виховує сама в повноцінній сім’ї. А Олег твій, якщо не хотів виховувати чужого сина, мав думати про це раніше, ще до весілля. Чи він думав, що старенька бабуся в селі глядітиме хлопчика ще багато років? Тепер доведеться змиритися, нічого не поробиш. Хай прийме ту дитину і живуть спокійно, щоб зберегти родину.
Після таких моїх слів Світлана навіть вітатися перестала зі мною. Але хіба я не права?
Фото ілюстративне.
