fbpx
Життєві історії
Син мені повідомив тоді, що скоро буде одружуватися. Я дуже зраділа і сказала, щоб він привів ту дівчину до нас додому познайомитися. Він сказав, що вона не прийде, не вважає за потрібне, каже, що це якісь старі обряди, вони їй зовсім не цікаві

– Я вже постійно ходжу тихесенько перед тими дітьми, в гостях у них навіть слова зайвого сказати не можу. Уважно їх слухаю, не даю ніяких порад, нічого зайвого у них не запитую і сама не розповідаю. А дружина мого сина, коли я до них прийду, встає, йде в іншу кімнату, закриває за собою двері і там сидить, поки я не піду? Що це взагалі таке, ну що це за відношення до матері? Ну чому так в моїй родині виходить, – сумно розповідає Ірина.

– Можливо ти колись сперечалася з дружиною свого сина?

– Ні! В тому й справа, що ніколи й слова поганого їй я не сказала, навіть косо не дивилася на неї. Це відносини такі у нас з нею склалися ще з самого початку, я не знаю чому так вийшло. Вона просто мене ігнорує постійно, не хоче спілкуватися зі мною. В гості їх кликала до себе дуже часто, подарунки дарувала потрібні для них, гроші пропонувала завжди їм. В гості не приходить під слушним приводом, від грошей відмовляється навідріз, кажуть, що їм нічого не потрібно, у них все є. Я вже зрозуміла, що марно все, махнула рукою. Приходжу раз в тиждень до онука і сина, займаюся та граюся з дитиною і відразу йду. Син метушиться сам біля мене, чай ставить. А Олеся, коли я приходжу, в іншу кімнату з задертим носом іде демонстративно, ось так, добре, що хоч вітається зі мною.

– Дійсно ситуація якась зовсім неприємна. А син що говорить? Як це пояснює все це?

– А що він може сказати? «Ой, мамо, не звертай уваги на настрій Олесі, все в порядку, вона завжди така!». Ну, я і не звертаю. А що я можу зробити тут? Відносини почати з’ясовувати? Ні до чого хорошого це не призведе, посперечаємося лише всі, мені здається. Не дарма кажуть – поганий мир кращий за добру сварку. Тому мовчу я в домі своїх дітей, вони там господарі.

Син Ірини, в шлюбі зі своєю дружиною вже 6 років, два роки тому у них з дружиною Олесею народився синочок. Вона сидить в декреті, чоловік лише один працює, живуть вони окремо від батьків, квартира в кредиті у них.

– Вони до весілля знайомі були десь пів року, напевно, все! – згадує Ірина. – Син мій до мене якось приходить і говорить: “Мамо, здається, я одружуся”. Ну прекрасно, кажу, коли наречену приведеш до нас додому, познайомиш хоч нас з нею? А він – так я її запрошував вже, вона не хоче. Ну, не вважає це за необхідне.

Ірина була дуже здивована – виходить, вона свою невістку вперше на весіллі побачить, чи що? Так хіба робиться? На знайомстві наполягла просто категорично. В один з вихідних перед самим весіллям син привів Олесю в гості «на пироги».

– Весь вечір тільки я і розхмовляла одна, з Олесі кожне слово не можна було витягнути. Але тоді не звернула на це уваги. Зрозуміло ж, в перший раз, людина соромиться в чужому домі. Думаю, одружаться, буду запрошувати їх обідати по вихідним, лід і розтане і ми звикнемо одна до одної.

Але той лід не розтанув не після весілля, ні навіть після народження онука два роки тому. Всі спроби Ірини знайти спільну мову зі своєю невісткою, були невдалими.

– Дзвоню їй, говорю своїй невістці, мовляв, Олесю, зайду до вас завтра, поспілкуюся, пограюся з онуком, можна? – розповідає Ірина. – Ой, ні, відповідає, ми в поліклініку завтра йдемо. Дзвоню синові, кажу, чому твоя дружина мене ігнорує? Чому не пускає до онука?: «Ой, мамо, що ти таке говориш? Приходь в будь-який день, хоч завтра!» Я йому – так завтра ж ви в поліклініку їдете? В яку поліклініку, каже, ми там тиждень тому були. Приїжджаю завжди не з порожніми руками! Торт везу до чаю, фрукти якісь, іграшку онукові постійно везу, це у мене за правило завжди було. Мій онук такий щасливий до мене мчить, знає, що бабуся гостинці привезла гарні. Син біжить чайник ставити і чай мені робити. А невістка з кам’яним обличчям в спальню, і двері за собою закриває постійно. За ці всі роки нічого не змінилося зовсім. І начебто мені ображатися нема на що, любити мене вона не зобов’язана, в гості, за великим рахунком, теж не запрошувала. Але невже так можна? Я ж мати! Вона теж мама, невже не розуміє, що колись сама може бути на моєму місці.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

You cannot copy content of this page