Мій син з невісткою мене дуже розчарували і засмутили, навіть не знаю, що зараз робити. Я ж все життя для них жила, нічого їм не шкодувала, а вони виявилися дуже невдячними.
Мені 60 років, я вже 20 років в Італії. Коли поїхала, то свого 18-річного сина залишила з своєю мамою. З чоловіком я давно розлучилася, батько Богдана відколи від нас поїхав, жодної копійки дитині не передав, то ж сина я ростила і виховувала сама.
Я собі подумала, що коли поїду на заробітки, то з мене більше користі буде, адже сина треба вчити, і хата у нас стара, треба щось думати. Тому поїхала, щоб і собі, і сину, і мамі допомогти.
Коли син одружився, він привів невістку додому. Жили вони разом з моєю мамою. Я їм висилала гроші, а вони їх витрачали на власний розсуд, я ніколи їх не контролювала і не вимагала ніяких звітів. Пріоритетним напрямком було будівництво будинку, основні гроші йшли туди.
Невістка моя ніде не працювала, вона вдома сиділа з онуком. Я до неї завжди ставилася, як до дочки, якої в мене не було. Побачу щось гарне в Італії, купую своїй Іринці, і сукні, і взуття, і сумочки – я все їй висилала, ніколи не шкодувала для неї нічого.
Син мав роботу, але і я їм висилала щомісяця по тисячу євро, так що вони точно не бідували. Будинок звели за 10 років, а потім син і машину купив собі теж за мої гроші.
Я лише раділа, бо бачила, що гроші діти по вітру не пускають, а в справу вкладають. Думала, коли повернусь, поживу трохи в гарних умовах.
Навесні цього року все дуже змінилося. В зв’язку з подіями в Україні, невістка з дитиною виїхали в Чехію. А син залишився з моєю мамою, якій зараз 84 роки.
Поки мама ходила своїми ногами і сама себе обходила, все було добре. Але на початку осені мама захворіла, а потім і зовсім злягла. Нічого дивного, адже роки беруть своє.
Я була впевнена, що мама в надійних руках, адже з нею є мій Богдан. Та й невістка ціле літо казала, що буде повертатися додому, бо вже набридло їй сидіти без діла закордоном, там, де вона зараз перебуває, умови не дуже. Вони живуть з іншими українцями в якомусь будинку, щось типу гуртожитку.
Роботи невістка немає, не розумію, чого вона досі там сидить. Мені здається, що коли вона почула, що бабусю треба обходити, мити, горшки виносити, то передумала додому повертатися.
Син теж не хоче це робити. Каже, щоб я приїжджала і сама доглядала за своєю мамою.
А я не можу, бо якщо втрачу роботу, то навряд чи потім зможу ще раз знайти. Робота в мене зараз непогана, платять дуже добре. Та й зрештою, за ці гроші вони всі і живуть купу років.
Не знаю, що мені робити. Не думала я, що син з невісткою будуть такими невдячними і не оцінять нічого, що я і моя мама для них зробили.
Шкода лишати роботу, але напевно доведеться, бо іншого виходу я не бачу.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
