fbpx
Життєві історії
Син Марії одружився і вони з батьком покликали їх жити до себе. Невістка сказала, що не хоче жити з батьками, їй краще жити окремо. Тоді Марія з чоловіком поселилися на дачі, а в квартиру свою пустили молоду сім’ю. Три роки минуло, лише тепер Марія дізналася, що в її квартирі буде жити сваха з села, вона приїде няньчити онучку

Іноді батьки готові все зробити для дітей, останнє віддати і їм непросто усвідомити, що діти й не цінували ніколи тієї допомоги.

– Я взагалі не розумію, щиро кажучи, непросто збагнути це. Якось мій син телефонує мені пару тижнів назад, сказав, що дружина його, невістка моя, вже збирається з декрету виходити, на роботу піде, я про це вперше чула. Нашій внучці десь трішки більше року. Ми з чоловіком запитали відразу, а хто з дитятком малим вдома буде сидіти, адже таку маленьку дитинку в садочок не візьмуть. Син Дмитро сказав, що найдуть няню, а вона доглядатиме їх дитя. А ось лише нещодавно ми з чоловіком дізналися, що нянею буде мама моєї невістки Тетяни, теща мого сина. Моя сваха житиме тапер з ними, – сумно говорить пенсіонерка Марія. – А ми з чоловіком поступилися своєю квартирою синові з сім’єю, самі живемо на дачі вже дуже давно. А молоді до себе тещу запросили з села – сидіти з дитиною. Навіть не знаю, як таке пояснити.

Тетяна, невістка Марії, більшу частину життя прожила зі своєю матір’ю в селі невеличкому. Закінчила медколледж, пару років попрацювала у себе в регіоні. А потім родичі з боку батька покликали дівчину в столицю, допомогли на роботу влаштуватися за фахом, завжди підтримували. якусь копійку давали на харчі.

Мати Тетяни залишилася жити в сільській хатині, там у місцевій школі працювала вчителем математики. Тетяна влаштувалася в столиці непогано, взяла в оренду квартиру.

А згодом, зовсім випадково, Тетяна познайомилася з Дмитром, який через рік став її чоловіком, вони зіграли весілля.

– Після весілля ми покликали сина з невісткою жити до себе, адже в квартирі була вільна кімната, а ми знали, що їм немає де жити, – говорить Марія. – Тетяна не хотіла, каже, ми будемо орендувати краще для себе житло, молода сім’я має жити окремо від своїх батьків, так усім добре буде і суперечок не буде в родині. Але мені ця ідея не дуже до душі, віддавати шалені гроші ні за що, при цьому сидіти в якійсь чужій квартирі без ремонту і не могти нічого там зробити. Ми з батьком порадилися і запропонували їм тоді такий варіант: вони заїжджають в нашу двокімнатну квартиру і будуть жити там, а ми з батьком поки будемо жити на своїй на дачі. Тут у нас нормальний досить таки та упорядкований будинок, ну, дещо доробили потрібно, звичайно, в терміновому порядку, але тепер все просто відмінно. Є гарна грубка і взимку можна грітися тут.

Невеличке селище, в якому розташована дача, цілком нормальне, обжите, людей чимало живке в цих будинках цілий рік, там є магазин, аптека, пошта. Багато, хоча не всі, так і живуть там весь рік. Від столиці дача знаходиться зовсім недалеко, якщо щось треба, у літнього подружжя є свій власний автомобіль, за 30 хвилин можна доїхати до цивілізації в найближчого містечка. У будинку у них всі зручності, газ, вода, навіть хороший інтернет. Загалом добре жити можна цілий рік, там все досить добре і цивілізовано.

Влітку за містом краса та спокій: Марія доглядає садок та город, разом з чоловіком вони упорядковують ділянку та невеличкий свій будинок, запрошують в гості сина з дружиною. Цього літа вже і малятко привозили на дачу, було дуже гарно та весело.

У такому режимі подружжя живе вже 3 роки, наче й немало часу, і їх все влаштовує, скільки їм треба.

Взимку і пізньою осінню, правда, на дачі нуднувато. Але, з іншого боку, Марія з чоловіком аж ніяк не люблять шуму, а скоріше їм краще в тиші, їм і удвох добре. За містом у них є все те ж, що і в столиці – телевізор, інтернет, книги. Марія тепер більше часу в’яже і вишиває, чоловік її потрошку малює. Пару раз на місяць вони на машині приїжджають в місто – розвіятися, пройтися по магазинах, подивитися на людей, відпочити трішки. Заходять в гості до своїх дітей в свою квартиру, везуть їм в подарунок солоні огірки і варення, спілкуються з онукою. Ночувати в місті не залишаються, щоб не заважати молодій сім’ї, ввечері їдуть до себе на дачу. та й діти їх жодного разу не просили залишитися, напевно, звикли жити самі.

Ось лише з медициною в селищі не дуже, якщо чесно, тому в поліклініку при потребі пенсіонери теж їдуть в столицю на своєму автомобілі, бо вже не молоді, частенько приходиться відвідувати її. Це все виходить недешево, звісно, тому, якщо виїжджають в столицю на авто, то стараються за один день встигнути все і всі справи відкладають на цей день.

– Загалом на дачі жити можна непогано, але ми старіємо з чоловіком, роки для нас зараз минають надто швидко. Звісно, що на дачі таких зручностей, як в квартирі немає, на старості років не дуже зручно буде так жити, тому сина ми свого попередили, щоб вони потихеньку відкладали гроші на своє житло. У старості ми з батьком все ж хочемо повернутися в місто. Дмитро особливо нічого мені не сказав, погодився наче без зайвих слів, вони стали збирати гроші, і щось навіть накопичили за ці роки, незважаючи на народження нашої онучки. Невістка Марії – жінка цілеспрямована: працювала до народження дитини, майже, тепер ось і декрет хоче швидше закінчити, працювати вийти, щоб заробляти гроші і допомагати чоловікові.

А тепер з’ясовується цей незрозумілий сюрприз: нянею до внучки Марії приїде друга бабуся з села, мати Тетяни. І жити вона, виходить, буде в їхній квартирі. Не в готелі ж вони її поселять, звичайно.

Сваха Марії звільняється зі школи, де пропрацювала багато років, на пенсію, та збирає валізу до доньки в столицю. У свою хату впустила сім’ю сина своїх родичів, нехай платять хоча б якусь невеличку копійку. А сама приїде в столицю, буде няньчити внучку свою. До садочка точно, а там як вийде, може, і довше, якщо діти попросять.

– Мамо, ну ти ж розумієш, дитина маленька зовсім, розповісти нічого не може! – пояснював Дмитро своїй матері. – Чужу людину брати в няні зараз до неї просто неможна. Тим більше, коли є рідна бабуся. І нам добре, і їй – і поруч з дочкою та онукою буде, і не доведеться виживати на пенсію. Няні з боку за однорічної дитини платити б довелося ого-го, сума велика, ти ж знаєш сама! А ми з дружиною все-таки не втрачаємо надії накопичити на своє житло.

– Просто дивно виходить: з нами, значить, твоя Тетяна не хотіла жити ні дня, навіть ночувати ніколи не запросила нас з батьком у нашу квартиру, коли ми до вас в гості приїжджали, – сумно згадує мати. – А проти своєї мами нічого не має? Як же її слова про те, що діти мають жити окремо від своїх батьків.

– Ой, мамо, ну що ти починаєш? – махає рукою Дмитро. – Тоді, коли це говорилося, була зовсім інша ситуація. Зараз у нас дитина, маленька, саму її не залишиш. Ви ж не мали нічого проти того, щоб ми найняли няню, коли розмова була така у нас? Ну ось, ми найняли. А то, що вона жити буде з нами. Ну вам що, квартири шкода, чи що? Вона по документам так і так ваша. Моя теща її з собою не забере.

Марія з чоловіком так розчарувалися в своєму синові, що тепер думають, можливо, повернутися жити у свою квартиру, діти все одно їх добро не цінують. А то виходить віддали свою квартиру їх родині, а самі туляться на цій дачі і гріються біля груби, в той час, як невістка з свахою живуть в теплі і комфорті і навіть слова подяки за всі ці роки не сказали.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page