Я сама виховувала сина, бо чоловік залишив нас ще багато років тому, причому зовсім нам не допомагав. Ми жили в моїй двокімнатній квартирі, жили дуже скромно. Я собі у всьому відмовляла, все для сина. Ігор же постійно повторював, що коли виросте, то зробить все для того, щоб мені легше жилося.
Син виріс, одружився, і як обіцяв, щомісяця допомагав мені грошима. Його дружина про це не знала, та й навіщо й було про це говорити. Що тут такого – син допомагає матері? В перший час я взагалі була дуже щаслива, Ігор дуже вдало одружився – невістка виявилася з квартирою, то ж я нарешті почала жити одна, як то кажуть, для себе.
Сім років все було чудово, а нещодавно невістка подала на розлучення. Я її рішення не розділяла, адже прожили ж вони стільки років, мій син – порядний чоловік, має, нехай не найбільш престижну, але все ж постійну роботу. Що їй в голову стукнуло – не зрозуміло. Вони розлучилися, і Ігор знову переїхав жити до мене.
Спочатку було все нормально, але пізніше виявилося, що я просто багато чого не помічала. Ось уже пів року як я вийшла на пенсію, і пів року як моє спільне проживання з сином стало, м’яко кажучи, не простим. Працює син тільки три дні на тиждень, а в інші дні наш будинок схожий на прохідний двір. Цілими днями до нього в гості приходять то одні, то інші друзі. Вони шумлять на весь будинок, а син не розуміє, що в моєму віці вже хочеться тиші і спокою.
Я намагалася з ним розмовляти, робила зауваження, але це діяло тільки на деякий час. А потім все починається спочатку: гості і галасливі посиденьки до пізньої ночі.
Я почала замислюватися про те, що не так вже була і не права моя невістка, коли подала на розлучення. Адже жити в такій атмосфері, абсолютно неможливо. Може хтось вважатиме мене старою занудою і безсердечною матір’ю, але я подумую над тим, як зробити так, щоб син з’їхав від мене і дав мені нарешті спокій. Я вже пенсіонерка і заслужила на тишу в своєму домі.
Але кожного разу, коли я намагаюся поговорити з сином на тему його переїзду, я себе зупиняю. Я не знаю, з чого краще почати розмову, щоб і не образити сина і при цьому ясно дати зрозуміти, що разом жити я більше не хочу. Просто поговорити і вплинути на його поведінку не вийде: розмовляли вже і не раз, а потім все по колу.
З іншого боку, якщо син з’їде від мене, то може швидше влаштує своє особисте життя, одружиться ще раз, а нова дружина вже знайде спосіб як на нього вплинути. Адже Ігорю лише 30 років, я не розумію, як сталося, що він став таким. Адже це ненормально – не думати про родину, дружину, маму, а лише про друзів і шумні посиденьки. Я в його роки жила зовсім по-іншому.
Подруга пропонувала самій підшукати йому нове житло і потім вже сказати, що я хочу жити одна. А інша подруга каже мені, що таким чином я ображу сина, і мене буде чекати самотня старість в порожньому будинку. Загалом, я зовсім заплуталася і не знаю, як бути. Але жити в постійному шумі неможливо для мене. Що ж мені робити? Ігор сам не розуміє, що в 30 років так жити не можна.
Фото ілюстративне – Uznayvse.
