Свого сина я виховувала одна. Він ріс дуже добрим і турботливим хлопчиком. Він так про мене завжди дбав, обіцяв, що ніколи мене не залишить одну, що завжди буде піклуватися про мене.
І ось зараз мені 74 і я одна. Нещодавно до мене почав часто заходити мій сусід. Він давно вдівець, живе сам, діти поїхали. От Михайло і став для мене найкращим другом.
Самотня я вже давно, відколи мій син одружився, він почав приїжджати до мене все рідше і рідше. Останнім часом він взагалі став приїжджати всього лише раз на місяць. А я навіть дійти до магазину з продуктами і купити продуктів я не могла. Магазин був дуже далеко.
Одного разу я пішла в магазин і зрозуміла, що сумки мені одній донести додому дуже важко. Під’їхав Михайло, забрав мене у віз і повіз з магазину додому.
А потім сказав:
– Маріє, я бачу, що тобі дуже важко жити одній. Разом нам буде веселіше! Давай ми з тобою будемо жити разом. Я буду на городі працювати, в магазин їздити. А ти будеш нам їсти варити. Удвох жити легше буде!
Я спочатку відмовлялася, все хвилювалася, що мені син на це скаже. Михайло, правда, дуже хороший. Я була дуже рада, що він мені допомагає. Але погодитися я не могла, через сина.
Михайло дуже засмутився, коли я йому відмовила. А потім настала осінь. У будинку стало дуже холодно. Син до мене так і не приїхав. Дров та вугілля у мене не було. На вулиці вже було холодно і в будинку теж.
І ось Михайло мені став допомагати: кілька разів він наколов мені дров і допоміг розтопити піч. А потім знову запропонував жити разом і я погодилася. Я зрозуміла, що я нікому не потрібна і син до мене не приїде, і допомагати не буде.
Ми перевезли мої речі до Михайла, а будинок закрили.
Син до мене приїхав, але тільки вже влітку. Зустрів його будинок з замком. Сусіди відправили його до Михайла. Але бачити більше свого сина я не захотіла.
Михайло вийшов до нього і сказав:
– Де ж ти був так довго? Твоя мати так тебе чекала!
Я стояла біля вікна. Слухала все це і мені було так прикро, що мій син зі мною так вчинив.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
