fbpx

Сиджу я у сусідки своєї на дні народження, аж тут син приходить її. Дарує матері величезний букет троянд і конверт дає. Скільки там було грошей я не знаю, але він дуже великий був. А слова які їй сказав: – Матінко моя ріднесенька, дякую тобі за все, яка ж ти в мене золота. А мені так заздрісно стало, адже я знаю всю правду про Олену, що вона за одна

Моя сусідка мені на днях розповіла про свою подругу. У неї життя було досить таки цікаве, але найбільше мене вразило у цій розповіді так це те, наскільки різними бувають діти і потрібно їх правильно виховати, щоб в старості років вони душею до тебе тягнулися.

– І ось, уявляєш, сидимо ми за столом, вітаємо Олену з днем народження, і тут відкриваються двері і заходить її єдиний син з величезним оберемком троянд, – почала свою розповідь моя сусідка Світлана. – Я такі букети величезні і не бачила жодного разу в житті. Дав у руки їй квіти і конверт, не знаю вже, скільки там було грошей, але він був чималий. Але головне, такі слова сказав теплі, приємні своїй рідній матері. Мовляв, матуся, всім кращим в мені я зобов’язаний тобі, спасибі тобі за все. Ми аж розплакалися всі, правда.

Олена – найкраща подруга Світлани, та до того ж ще й сусідка: більшу частину життя жінки прожили в одному під’їзді.

Подружилися вони десь більше сорока років тому, ще коли були зовсім молоді: з різницею в кілька годин Світлана народила дочку, а Олена – сина.

Вони разом гуляли з колясками, разом сиділи у пісочниці, разом збирали дітей спочатку в ясла, потім в школу.

– Я свою Оленку люблю, вона моя подруга, але ось матусею вона була ну, чесно кажучи, дуже своєрідною, – поділилася зі мною Олена. – Свого сина Михайла вона ростила одна, і якось не особливо над ним тряслася, чи що. Не те, що ми з чоловіком над своєю донькою. У садок він у неї ходив один, уявляєш? Правда, садок поруч був. Відведу дочку, дивлюся, Михайлик йде через двір, як чоловік маленький, один, а мама, каже, на роботу вже поїхала. Вона з вихователькою домовилася, щоб та зустрічала і виглядала з під’їзду його, адже садочок недалечко.

– Може, треба було вам запропонувати їй брати Михайлика з ранку, заводити в садок?

– Я пропонувала Олені це багато разів, вона тільки рукою махнула в мою сторону – він здоровий хлопець, говорить, скоро шість, що він, через два двори не пройде? У табір відправляла його на все літо. На цілих три місяці одного. Дитина додому приїде на добу між змінами, помиється, а на ранок знову в табір, ось і всі літні канікули. Загалом, якось так, в спартанських умовах її синочок ріс. Мати каші наварить йому у великій каструлі, в холодильник поставить – таке не їстимеш і з великою голоду, напевно. Ну, Олена, особливо, ніколи не морочилася з ним. Їсти захоче, говорила, поїсть, не захоче – то вже його проблеми.

Світлана згадує, як за часів дефіциту Олена купила двадцять банок згущеного молока і принесла на збереження подрузі.

– Нехай, каже, у тебе постоять, у мене залишати їх не можна. Михайло, якщо знайде, не заспокоїться, поки все не витягне. Я їй кажу – Олено, так годувати дитину треба нормально, він у тебе голодний постійно. Але вона тільки хмикати – мовляв, каша є в холодильнику, а багато солодкого шкідливо для здоров’я дитині малій.

За словами Світлани, Михайлик все дитинство цілими днями пропадав у розташованому поруч Будинку творчості, де займався всім, чим можна – від конструювання літаків до крою та шиття, добре, це були останні роки, коли гуртків було ще багато і всі вони були безкоштовні.

Додому хлопчик приходив тільки їсти і спати. У школі вчився ледве-ледве, але зате руками навчився робити все. Але він був дуже доброю та дуже самостійною, як на свій вік, дитиною, і цього не могла не помітити Світлана.

Після школи відслужив в армії і пішов в бізнес.

Зараз Михайло досить успішний бізнесмен, власник дуже хорошого та великого виробництва в області, на нього працює багато людей, він багатьом знайомим та родичам дав хорошу роботу, за це йому люди вдячні, поважають його.

Чоловік вже сам купив квартиру, машину, дачу, одружився, дітей має.

– А найголовніше, уявляєш, він матір свою дуже любить, просто на руках готовий носити її, вона для нього наче свята людина, – з легкою образою в голосі розповідає мені Світлана. – Гроші їй постійно дає, холодильник заставляє різними делікатесами, по закордонах возить, тільки що на руках не носить. При цьому щиро впевнений, що мати його – ідеальна. Ось так! Нічого іншого він чути й не хоче і вважає, що мама йому дала все, що могла і в нього щасливе дитинство було.

Світлані це тим більш незрозуміло, що її дочка Надія, яка народилася з Михайлом в один день, на матір і батька постійно в якихось образах незрозумілих.

Хоча вже її виховували зовсім не так, як сусідка свого єдиного сина. За руку завжди водили, найкраще годували, собі в усьому відмовляли, аби їй найкраще дати, возили на море, купували найкращі речі, щоб не гірше, ніж у інших – і все одно кругом винні саме вони.

– А коли майже 3 роки їй було, поставили ми її взимку, в снігопад, в великий замет у дворі, щоб сфотографувати, і відійшли на три метри. Боже мій, як вона кричала. І тепер мені цей замет досі згадує, сорок років пройшло. Як її залишили одну. Зараз вона постійно нам докоряє, що ми ні в чому не допомагаємо їй, нічого не купуємо, грошей не підкидаємо. Іншим батьки життя допомагають влаштувати, а їй від нас нічого не дістається, щоб полегшити своє життя.

– Зрозуміло.

– І купа у неї таких образ. Саморобку свою побачила в сміттєвому відрі в чотири роки, іграшки її віддали дівчинці знайомої, математикою займатися постійно просили, а от англійською не давали, бо шкодували грошей на репетиторів. З квартирою ніяк не допомогли, хоча ось в подруг батьки двокімнатні квартири купили в новобудові. Час від часу взагалі припиняє з нами з чоловіком спілкуватися. Не те ми їй сказали, не так подивилися, посміли свою думку висловити, або перечити їй.

А потім Світлана так важко зітхнула, зупинилася, подумала щось і далі стала розповідати мені.

– І ось знаєш, що я помітила? У всіх знайомих, у кого дочки, ось така круговерть. Претензії, образи, якісь незрозумілі прохання без кінця. У подруги дочка кілька місяців з нею не спілкувалася – бабуся взяла на дачу онуків, і вони пересиділи на сонці, були червоні. Так зі всіма дітьми буває влітку, а тут прямо вже так сильно не вгодила мати, щоб вже так ставитися до неї і не розмовляти. Зате матері синів – просто ідеальні, правда. Он Олена моя тому приклад. Живе своїм життям, сидить в фейсбуці, нікому нічим не допомагає, влітку з онуком на дачі два тижні відпочила – син їй ще й на це багато грошей дав. За все вдячний постійно, ніколи не дорікає нічим, за все спасибі говорить, букети запаморочливі на день народження дарує. Ось так. Тепер я не знаю, що я зробила не так, коли виховувала свою доньку.

Мені самій заздрісно стало, що Олена такого сина має. Чи багато таких синів буває? А що ж зробила Світлана не так?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page