Тепер мені всі родичі просто говорять – квартиру свою, мовляв, між своїми дочками порівну поділи, щоб в кінці усього ніхто з них не ображався і між собою вони не сперечалися. А я думаю: порівну поділити квартиру – це значить ні тій, ні іншій. Та й як порівну, коли обставини у них зовсім різні? У одної моєї донечки все є для нормального життя, а в іншої – старшої доньки, крім цієї квартири, і жити ніде.
Старша донька Оксана чимало років тому з немовлям на руках прийшла до своїх батьків, розлучившись з чоловіком, який виявився зовсім нехорошою людиною, та так все життя і прожила зі мною та батьком.
Рідним, звісно, вона не раз скаржилася, що так, таке життя – з батьками – не цукор, самі розумієте. “Куди пішла, коли повернешся, хто це дзвонив тобі пізно ввечері, краще не ходи туди, нічого тобі там робити, сідай їж суп, навіщо це купила, чому так довго”.
Менша наша донька, яка вийшла заміж, покинула наше житло і спілкується з нами з чоловіком в основному по телефону і то зрідка, і уявити собі не може, як це так ось – все життя виправдовуватися, підлаштовуватися, вислуховувати нотації та різні повчання, викручуватися, зважувати кожне своє слово і то і справа йти на компроміс щоразу зі мною і з батьком.
Мені колись знайома навіть говорила, що бідна моя донька, адже з батьками, мовляв, жити важко, а тим паче у дорослому віці. Ні гостей покликати, ні чоловіка, вибачте, привести в гості, ні самій кудись піти з подругами погуляти ввечері, адже в батьків все під контролем завжди.
Я звісно все це розумію добре, але не можу не контролювати свою донечку, не можу не опікатися нею, адже у неї нікого більше немає. Хто ж про неї подбає, як не ми з чоловіком?
А потім ще у нас з батьком почалися проблеми зі здоров’ям. Звісно, це й на характер впливає і роки немолоді, хотілося більше спокою, щоб ніхто не приходив, зайвий раз не турбував.
І, як би ми того не хотіли, та вся турбота про нас і різні домашні проблеми лягли на плечі якраз донечки, яка проживає з ними – Оксанки.
Хоча й молодша донька недалеко живе – телефонує, цікавиться, шукає фахівців, допомагає грошима, відвідує нас з чоловіком у стаціонарі, носить передачі – але це все зовсім не те.
Молодшій нашій доньці Тетяні легше – у неї чиста затишна квартирка, де не пахне нічим недобрим, відмінний розуміючий чоловік, і головне – свобода. Навіть провівши пів дня у нас декілька разів на тиждень, вона повертається потім в своє життя.
Напевно, при такому розкладі – несправедливо молодшій доньці ще й претендувати на наше з татом житло? Нехай квартира за всю працю, турботу і розуміння дістанеться старшій доньці Оксані, чи не так? Тим більше у молодшої доньки житло є своє. А старшій, якщо що, і йти нікуди зі своєю дитиною, нехай і дорослою вже, але все ж. І не заробити їй на квартиру самій ніколи в житті не вдасться .
Втім, якщо чесно, то не так вже й погано старшій доньці жилося з батьками, вигоду від спільного проживання з батьками старша сестра мала. З того самого моменту, як прийшла зі свого невдалого раннього шлюбу з дитиною в нашу квартиру, у неї завжди за спиною була підтримка та допомога.
Тому ми з чоловіком вирішили, що вже зараз маємо свою квартиру на старшу доньку переписати, щоб вони потім між собою не сперечалися, як нас не стане і щоб Оксана собі спокійно й далі жила, будуючи плани на майбутнє.
Та родичі нам кажуть, що неправильно це. Мовляв Оксана з нами жила, то й ми дитину її гляділи, продукти і комунальні також оплачували, вона не докладалася багато. А молодша Тетяна сама сиділа з дітьми, оскільки живе далеко – ми до неї не бігали, нічим не допомагали, тому й скаржитися на дитину не маємо.
Та в Тетяни є дім, а в Оксани нічого немає, тому ми й хочемо їй допомогти. Та й зрозуміло, що у нас ще старість попереду, Тетяна точно їздити щодня до нас не буде, а все ляже на плечі старшої доньки. Та люди нас дуже засуджують за те, що квартиру лише одній дитині хочемо дати? Але хіба я не права? Невже ми невірне рішення прийняли?
Фото ілюстративне.
