fbpx

Свою свекруху я ніколи ні про що не просила, хоча ми з чоловіком найбільше їй допомагаємо. А в цьому році я хотіла на місяць у неї дітей залишити, бо маю важливе відрядження. Мама чоловіка нам відмовила, і коли я дізналася причину, то дуже засмутилася

Мама мого чоловіка живе одна в приватному заміському будинку. Їй 65 років, нещодавно вона на пенсію вийшла.

Дітей у неї двоє: син і донька, але ми з чоловіком допомагаємо їй найбільше.

Зовиця теж живе в місті, має чоловіка і двоє дітей, і постійно скаржиться, що вона бідна-нещасна.

Чоловік мій непогано заробляє, а матір свою він дуже поважає і шанує, тому він мене відразу попередив, що буде мамі допомагати фінансово. Щомісяця чоловік оплачує їй комуналку, і коли треба, купує якісь великі покупки. В минулому місяці, наприклад, купив їй новий холодильник, бо старий зламався.

Я нічого не маю проти, бо розумію, що це нормально – підтримувати батьків.

Мої батьки живуть в іншій області, і вони мені нічим не допомагають, і я їм. Тато з мамою ще працюють, самі на себе заробляють.

Допомагаючи свекрусі, я думала, що ми теж можемо бути впевнені в тому, що і вона нас підтримає, коли це буде потрібно.

У нас з чоловіком двоє дітей, дівчата, віком 15 і 13 років. Начебто, уже дорослі, і все ж, їх самих в місті на довгий час залишати страшно.

Справа в тому, що мені на роботі запропонували вигідний контракт, але для цього мені треба поїхати в Німеччину на 2-3 місяці, якраз на час літніх канікул.

Чоловік мій зранку до вечора на роботі, тому на нього надії мало.

От я і вирішила попросити свекруху, щоб вона мені з дітьми побула. У неї великий будинок, місця вдосталь. Є гарний сад, вийдеш на подвір’я, і вже ласуєш вишеньками, малиною, смородиною. Та й свіже повітря чого варте, ліс близько, річка поруч.

Я думала залишити свекрусі кілька тисяч гривень, щоб вона мала гроші на дрібні витрати і на харчування, а чоловік приїжджав би до них на вихідні і привозив би все, що треба.

Але мій план не вдався, бо свекруха нам відмовила, сказала, що для неї вже забагато онуків.

Виявилося, що зовиця вже привезла до мами двох своїх синів, хлопці трохи молодші за наших дівчат.

Ось така історія, свекрусі допомагаємо ми, а внуків вона бавить від дочки.

Я дуже засмутилася, бо тепер не знаю, що робити. Може, доведеться дітей везти до своїх батьків, але це не так просто, бо і дорога далека (600 кілометрів), і живуть мої батьки не в будинку, а в невеликій квартирі, і на роботу ще ходять. Тому я просто розгубилася, не знаю, що робити.

Але чоловікові я сказала, що поки діти зовиці у бабусі, я забороняю їй допомагати. Бо вийде так, що ми ще й сім’ю сестри на собі тягти будемо.

Прикро це визнавати, але про нас ніхто не думає. На жаль, це правда – хто везе, на тому ще й їдуть!

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page