У це важко повірити, але у мене прекрасна свекруха. Те, що розповідають мої подруги про маму чоловіка, часто залишається для мене за межею розуміння.
Ми з чоловіком, ось вже більше п’ятнадцяти років живемо з його матусею. Так-так, саме з матусею. Я жодного разу не дозволила собі відгукнутися про Марію Гаврилівну в якійсь іншій формі. Адже ця жінка впродовж багатьох років ставиться до мене, як до рідної дочки. А, можливо, навіть і краще.
Я з дитбудинку, мені нема з чим порівнювати материнське тепло. Тому, я вдячна Богу за мою матусю, яку я знайшла тільки після заміжжя. Після весілля у нас з чоловіком не виникло ні краплі сумніву в тому, де ж нам жити. Свекруха відразу розставила все по своїх місцях. З першого дня мого подружнього життя я жодного разу про це не пошкодувала.
Коли з’явився наш синочок, мама взяла на себе більшу частину турбот про малюка. Вона з таким трепетом клопотала біля онука, що на це приємно було дивитися. Марія Гаврилівна вона прокидалася по кілька разів за ніч, щоб вчасно його погодувати дитину, і щоб дати мені виспатися.
Я ж, природно, намагалася якомога більше допомагати їй по дому. Але мама завжди йшла на крок попереду і практично все встигала зробити сама. І звідки у неї тільки бралися сили на все це?
Завдяки моїй дорогій свекрусі я змогла раніше вийти на роботу, що дало мені можливість не упустити свій шанс і піти на підвищення. Тільки завдяки нашій неньці, у нас з чоловіком все виходить і складається найкращим чином.
Свою пенсію Марія Гаврилівна складає і дуже часто допомагає нам грошима. Коли дитина народилася, коляску, а потім і колиску купила свекруха. Вона спеціально збиралася і їхала в місто, щоб купити онукові обновки.
Мене просто вводить в ступор, коли подружки розповідають про свої проблеми, які виникають у них зі свекрухою. Іноді мені здається, що це все просто вигадки. Ну як таке взагалі можливо?! Адже це ваш син, а невістка – це його самостійний вибір. Як можна так не поважати свою дитину і особисто псувати йому життя. Для мене це абсолютно не зрозуміло.
Нещодавно матуся занедужала. Ми з чоловіком по черзі відвідували її в лікарні і з нетерпінням чекали повернення додому. Мені навіть важко уявити, що може настати час і Марії Гаврилівни не буде поряд.
Коли я відвідувала її в лікарні, ніхто навіть не здогадався, що насправді я невістка, всі відразу подумали, що я – донька. Всі ще заздрили Марії Гаврилівні, що Бог дарував їй таку донечку. А ми секрет і не відкривали, адже Марія Гаврилівна і справді стала для мене мамою.
Не знаю, куди котиться цей світ? Чому в своєму житті ми витрачаємо так багато часу час на непотрібні непорозуміння? Чому не можна просто жити і радіти? Адже життя таке непередбачуване: сьогодні є все, а завтра за секунду може все змінитися. Невже я одна така щаслива?
Вчора мамусю виписали з лікарні. Ми влаштували грандіозне свято на честь її повернення. Бачили б ви її! Ці очі випромінювали стільки любові і ласки, що нам всім вистачить ще на багато років. Хіба це не головне в житті. Не перестаю дякувати долі за свою маму.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
