fbpx
Життєві історії
Свою двокімнатну квартиру, дачу, машину і гараж мама чоловіка вирішила продати і переїхати до нас, купивши нам трикімнатну квартиру. З однієї сторони, немає нічого поганого в тому, що небідна бабуся, купить, судячи з усього, непогану квартиру для всіх, зробить ремонт, обставить меблями. Та ще й за дитиною буде доглядати, і обіди варити. Але я не хочу жити із свекрухою – краще вже продовжувати тулитися в нашій однокімнатній квартирі

– Минулого тижня свекруха святкувала своє 59-річчя, ми її вітали по відеозв’язку, – розповідає 35-річна Оксана. – Вона за привітання подякувала, і каже нам, що має для нас новину.

– Цікаво! Звучить інтригуюче!

– Каже, майте на увазі, я останній рік допрацьовую, до шістдесяти планую виходити на пенсію і переїжджати до вас! На старості житиму з вами.

Треба сказати, свекруха у Оксани ідеальна: за дванадцять років спільного життя з її сином у невістки не було з нею ніяких проблем. Можливо, цей феномен пояснюється тим, що дотепер свекруха жила за 600 кілометрів від невістки – в невеликому містечку.

Наживо за ці роки бачилися нечасто: після весілля з’їздили разом на малу батьківщину чоловіка, потім рази три або чотири свекруха приїжджала до них, а в минулому році чоловік Оксани, Олександр, їздив до матері разом з десятирічним сином Павлом на кілька тижнів під час літніх канікул, показати хлопчикові красу Карпат і містечко свого дитинства.

Під час цих рідкісних зустрічей свекруха завжди вела себе делікатно, керувати і командувати не лізла. На всі свята дарувала подарунки. Останнім часом надсилає гроші до кожного дня народження – мовляв, не знаю, що вам треба, купіть собі самі від мене те, що хочеться.

З грошима у свекрухи все життя було непогано: працює на хорошій посаді, нікого не утримує. Сина відразу після школи відправила вчитися в університет, купивши йому в столиці хорошу однокімнатну квартиру – була така можливість. Олександр вивчився, зустрів Оксану, одружився – так вони і живуть в цій квартирі, дитину тут же народили. Правда, зробили хороший ремонт на свій смак, обставили новими меблями, викроїли куточок для сина, коли той трохи підріс.

– Вам хоча б двокімнатну квартиру треба! – іноді кажуть Оксані подруги. – Тісно втрьох. Не думаєте розширюватися?

– З нуля купити двокімнатну квартиру в столиці нереально, – зітхає Оксана. – А ця квартира оформлена на свекруху. Олександр вважає, що вона належить матері. Можна було б її продати, гроші внести, як перший внесок, а на решту взяти в кредит, але… У Олександра навіть язик не повертається запропонувати матері такий варіант. Він каже, я до цієї квартирі ніякого відношення не маю, дякую і на тому, що живемо безкоштовно стільки років…

– Ти хочеш сказати, що свекруха в однокімнатну до вас приїде, чи що?

– Та ні, звичайно! – зітхає Оксана. – У неї в планах продати все майно у себе в місті, а у неї там його чимало: велика двокімнатна квартира, дача хороша, теплий гараж, машина… Плюс нашу квартиру теж буде продавати. І на ці гроші купить велику трикімнатну квартиру, де ми і будемо жити всі разом. Якщо не вистачить, додасть зі своїх накопичень. Може, навіть на чотирикімнатну вистачить, за її словами. Каже, онук уже великий, йому потрібна окрема кімната, ну ось, в новій квартирі вона у нього буде. У другій кімнаті ми з Олександром, в третій – свекруха.

– Не розумію я її, а їй то навіщо на старості років, жити таким кагалом? Адже вона теж так не звикла. Все життя одна, сама собі господиня, а тут – онук-підліток, син з дружиною, з усіма треба якось уживатися, у всіх же свої звички, з якими треба миритися.

– Так я намагалася їй донести, що спільне проживання ні до чого доброго не приводить. Але вона переконана, що в старості треба перебиратися ближче до дітей, і крапка. В інтересах саме дітей, між іншим. У неї приятелька якась маму вчасно до себе не перевезла, а зараз тій матері за вісімдесят вже. І жити одна не може, і перевозити страшно вже. Приятелька нервує – треба було раніше думати, мовляв, чому я була такою безпечною. Ну ось, і наша мама надихнулася цим прикладом.

– Зрозуміло…

– Переїду, каже, заздалегідь, поки ще при своєму розумі і в силах. Поживу там у вас, з містом познайомлюся, подруг заведу.

– Так, може, в окрему квартиру краще оселитися? Нехай купить собі однокімнатну поруч з вами.

– Ні, так не хоче! Що я буду робити, каже, в тій однокімнатної? Міста не знаю, знайомих немає! Так я хоч з вами спілкуватися буду на перших порах, мовляв, з онуком допомагати… Що з ним допомагати, ми вже в цьому році від няні відмовилися. Син сам приходить зі школи, і вже на гурток навіть ходить сам. Ну, каже, нічого, буду обіди готувати і вечері. Загалом, у неї своя картина світу в голові, вона вирішила жити з нами – і крапка!

Як бути в такій ситуації? А може, нічого такого страшного не відбувається, навпаки, радіти треба? Приїде небідна бабуся, купить, судячи з усього, непогану квартиру для всіх, зробить ремонт, обставить меблями. Та ще й за дитиною буде доглядати, і обіди варити?

Фото ілюстративне – urbis.

You cannot copy content of this page