Перший раз я одружився в 25 років, прожив з дружиною 17 років, а потім оступився – завів роман, пішов до іншої, одним словом, сам зіпсував собі життя.
З дружиною жили нормально, всього добилися самі без допомоги батьків. Народилася донька, через вісім років ще одна, жити б та радіти, але я зустрів жінку і закохався. Анна була молодша за мене на шість років, вона була розлученою і мала доньку. Спочатку свій роман я приховував, але коли мої друзі один за одним почали розлучатися, подумав: «А чим я гірше?». Хотілося бути щасливим, як в юності, а з дружиною любов вже переросла в міцну дружбу.
На той момент мені виповнилося 40 років і у мене було непереборне бажання почати життя спочатку. Розлучалися ми дуже важко, дружина благала залишитися заради дітей, але я зібрав речі і пішов, залишивши їм все. Переїхав жити до Анни, тоді я був дуже щасливим. Незабаром я сам запропонував їй офіційно оформити наші стосунки – так Анна стала моєю законною дружиною. Її дочка від першого шлюбу, ровесниця моєї молодшої доньки.
Я намагався ставитися до неї, як батько, але дивлячись на неї, я все частіше згадував своїх дітей. Почав сумувати, рідкісні зустрічі не приносили радості, тим більше що старша дочка перестала зі мною спілкуватися. Вона вже все розуміла, тому була дуже ображена на мене.
Своїй першій дружині і дітям я залишив квартиру з якісним ремонтом, меблями, а тут все потрібно робити з нуля. І тут почалося! Потрібно зробити балкон, перестелити паркет, купити меблі. Я не розумів, чому я повинен це робити.
Додалося й те, що дружина почала погано відгукуватися про моїх дітей. Спочатку як би ненароком говорила, що її дочка дуже розвинена дівчинка на свій вік і переходила на мою, кажучи, що моя дружина, мабуть, просто мало приділяла дітям уваги, тому вони трохи не дотягують до такого рівня.
З часом романтика між нами зникла і жити разом ставало дедалі все важче. Через рік я зрозумів, що зробив найбільшу помилку в своєму житті, що замість дружини я прокидаюся з абсолютно чужою для мене жінкою. Вирішив проситися назад, але дружина сказала, що загул вона б ще змогла мені пробачити, але іншу дружину – ніколи.
Я вирішив, що з Анною я жити не хочу. Це не моє життя, не моя жінка, не моя дитина. Я просто зробив помилку і тепер розплачуюся за неї. Кажуть, що багато чоловіків в моєму віці відчувають те саме, але опанувавши себе, не роблять найбільшої помилки – не кидають свої сім’ї.
Зараз живу у батьків, які постійно дістають мене докорами, що я втратив сім’ю і дітей. Винен перед усіма, тому просто мовчу. Шукаю куди б поїхати на заробітки, подалі від дому.
Фото ілюстративне – ispovedi.
