У мене є дві доньки, зараз я вже бабуся, і скільки могла, допомагала з онуками. Тепер розумію, що втомилася, хочу пожити для себе, але старша дочка ображається на мене, що я їй не допомагаю так, як в свій час допомагала молодшій.
У моєї молодшої дочки Ольги вже троє дітей, всі з невеликою різницею, малюкові три роки ось виповнилося, а старшій дівчинці – дев’ять. Коли Ольга народила свою першу дитину, їй було всього двадцять два роки, нічого не знає, всього боїться. От я їй в усьому їй і допомагала.
Звичайно, онуків молодшої дочки я дуже люблю, адже вони виросли на моїх руках, я в них вкладала всю душу. Як впряглася, можна сказати, в перший день після виписки старшої внучки, так і світу не бачила до останнього часу. Кожен день їздила до них, як на роботу – благо, допомога там була потрібна практично завжди. Готувати, мити, годувати, прати, прасувати.
Старшу внучку на гуртки водила, зі школи забирала. Цілий день крутилася там з дітьми і по господарству, а перед поверненням зятя з роботи їхала додому, щоб не заважати молодим.
Зять – чоловік непоганий, але йому відпочивати треба вечорами, він єдиний годувальник великої родини. Якби Ольга крутилася одна, вона б і половини всього цього не встигла б, тому я і допомагала їй як могла.
Коли зятя на перевели на дистанційку, він цілими днями вдома. Ну що я там буду сидіти? Ользі сказала – справляйтеся тепер удвох, самі, діти великі вже у вас. А сама зібралася і поїхала на дачу до подруги, вона мене покликала.
Подруга, рік тому втратила чоловіка, кликала мене на дачу вже давно. Одній там сумно, а удвох – дуже навіть добре. Будинок великий, досить зручний, ніхто нікого не обмежує.
Все літо і осінь ми там пробули, і вирішили і в місті взимку так жити, разом – її двокімнатну квартиру здамо в оренду, поселимося в моїй трикімнатній. У кожної по кімнаті, і одна загальна вітальня. Так буде значно економніше для нас обох.
Дочку я вже попередила, що з дітьми і по дому на постійній основі більше допомагати не зможу. Що змогла, зробила. Тепер хочу пожити для себе, відпочити, здоров’ям, нарешті, зайнятися, нехай самі справляються.
Ольга начебто все зрозуміла і претензій не має. І тут як сніг на голову – дзвонить старша, Галина. Каже, мамо, у мене до тебе є серйозна розмова. Це не по телефону…
Старшій дочці 37 років, вона завжди була самостійна, цілеспрямована, знала, чого хотіла. Сама вчилася, сама вибрала вуз, поступила, закінчила. Працює, виплатила кредит з нуля на скромну однокімнатну квартиру. Галина за кермом, автомобіль собі теж купила сама. Незаміжня, правда. І дітей у неї немає. Точніше, досі не було…
Приїхала дочка до мене з округлим животиком, місяць восьмий, напевно. Але ж я ні сном ні духом… З цими всіма подіями ми і не бачилися особливо, тільки зідзвонювалися час від часу, до того ж я на дачі. Але можна ж було сказати, це ж така подія.
З’ясувалося, що батько дитини про дитину не знає і знати не буде, а народжувати вона вирішила для себе. Тому що вік уже не дитячий, а гідних чоловіків поруч немає. Ну і вирішила – хай буде дитина, он Ольга наша молодець, у неї троє вже…
От тільки в декреті сидіти Галина собі дозволити не може. Вона і з роботодавцем так домовилася, працювати буде до народження дитини. І потім вийде в офіс відразу, а з дитиною буде мама. Дітей сестри вона вже виростила, там більше допомога не потрібна.
Загалом, за мене все вирішили. Проблема тільки в тому, що тепер кидатися на допомогу мені зовсім не хочеться. Втомилася вже, тільки-тільки полегшено зітхнула, і що, все по новій?
Подруга радить відмовлятися. Каже, щоб я так прямо і сказала, що не хочу. Своє я вже відпрацювала.
Відмовитися, звичайно, можна, але якось непорядно виходить це по відношенню до старшої дочки, яка і так все сама та одна, з раннього дитинства. Перший раз в житті попросила допомоги, і відмовити їй?
Молодшій в такій же ситуації я допомагала в триразовому розмірі. Виростила, виняньчила її дітей. А дитина Галини – такий же онук. От і думай, як тут правильно поступити…
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.