Коли хто чує мою історію, то кажуть, що вона мало схожа на правду. Але зараз, проживши життя, розумію, що доля підкидає ще ті викрутаси.
Маючи трьох дітей, на старість біля мене залишився зять. Чужа дитина, яка мені за великим рахунком нічого не винна, зараз мене доглядає. Мені 78 років, а Петру, моєму зятю, 38.
Не про таке майбутнє я думала, коли ростила трьох дітей. У мене є два старших сина і молодша донька. Обидва мої сини живуть за кордоном, в Канаді. Додому майже не приїжджають. Там у них свої сім’ї, робота, друзі.
Першим поїхав в світи старший син, там йому добре пішло, і згодом він забрав свого брата. А вже там, на чужині, вони одружилися. Ні своїх невісток, ні своїх онуків я так жодного разу і не бачила. Хіба що через інтернет, і то недавно, коли мені хлопці скинулися і прислали в подарунок новий телефон.
Коли нам з чоловіком було по 40 років, і хлопці наші вже були доволі дорослими, я зрозуміла, що ношу під серцем ще одне дитя. Так у нас з’явилася Вікторія.
Щиро кажучи, я дуже тішилася, що у мене народилася донечка, мріяла, що саме вона мене на старість і догляне. Вікторія підростала і вже з самого дитинства показувала свій норовливий характер.
Найбільше вона мене засмутила, коли захотіла виходити заміж за Петра. Він, може хлопець і непоганий, але ж з якої сім’ї! Його батьків ніхто зроду тверезими не бачив, дуже неблагополучна сім’я, так що нічого доброго я від цього шлюбу не чекала.
Своєї хати у Петра не було, то ж дочка привела його до нас додому. І на моє велике здивування, він виявився чудовим господарем, і дуже щирою і доброю людиною. Я його полюбила як рідного сина практично з перших днів.
Руки мав Петро золоті, все вмів робити. Дуже скоро він полагодив нашу хату, зробив нарешті нормальну огорожу, а потім і за ремонт в будинку взявся.
Все було добре, а потім моя Вікторія надумала їхати на заробітки в Польщу. Ми її не відпускали, але вона особливо з нами і не радилася, просто зібрала валізи і поїхала.
Вже там, в Польщі, моя дочка зустріла якогось чоловіка і заради нього розлучилася з Петром. Додому з своїм другим чоловіком Вікторія не приїжджала, бо знала, що я не схвалюю цей її вчинок.
Натомість, я залишила біля себе Петра. Він і не має куди йти, батьків його не стало, будинок свій вони за борги комусь віддали. Петро хотів теж на заробітки їхати, щоб не бути зайвим у мене в домі, але я якраз захворіла, і він лишився мене доглядати.
Я не можу вам розповісти, яка це добре дитина, був час, що він судочки з-під мене виносив. Я плакала і дякувала Богу за нього, він мене виходив.
Петро ще молодий чоловік, і якщо він надумає ще раз одружитися, я дозволю йому дружину привести до нас. Адже тут все зроблено його руками.
Я вже навіть переписала будинок на зятя, склала дарчу, щоб у випадку чого мої сини чи дочка його не думали залишити без нічого.
Він дбав про мене, а я подбала про нього. Думаю, я вчинила справедливо.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.