fbpx
Життєві історії
Своєму синові я нещодавно купив велосипед. Він коштував недорого, Василько дуже просив його. А дружина образилася, вона хотіла, щоб я купив велосипед для її сина, адже Микола старший

Свою дружину Анну я зустрів, коли їй було вже 36 років, не зовсім молода жінка вона вже була на той час, тому мене зовсім не здивувало те, що в неї вже була дитина, адже вона вже була розлучена, коли ми познайомилися. Я навпаки, вважав, що у такому віці кожна хороша мати мріє мати дитину.

Ніколи раніше я не вважав це чимось недобрим. Діти зовсім не винні в тому, що батьки не зуміли зберегти свій шлюб і розлучилися у свій час. Це я до того говорю все, що спочатку мене все влаштовувало в нашому сімейному житті і я, як міг, добре ставився до рідного сина своєї дружини від першого шлюбу.

Я дуже намагався стати для Миколки хорошим батьком, прагнув знайти з ним спільну мову в усьому. Миколі на той час, як я прийшов в їх сім’ю, було вже 13 років і це виявилося не так просто, як я собі уявляв це раніше. Адже він був вже дорослою людиною і добре розумів, що ми чужі люди.

Коли дружина мені повідомила про те, що вона чекає дитину, я дуже зрадів, що стану скоро татом. Що не кажіть, а власна рідна дитина – це зовсім інша справа, це щось рідненьке і дуже близьке, це якась частинка тебе. Я думаю, що багато людей мене зрозуміє зараз, особливо ті, які вже стали батьками.

Тільки взявши свого рідного сина, першу мою дитину, перший раз на руки, я зрозумів, що таке справжні батьківські почуття і яка відповідальність тепер лежить на мені за своє маленьке дитя, це було щось особливе. З сином дружини я нічого подібного не відчував ніколи, хоча мені було не приємно зізнатися у цьому навіть лише собі, але це була правда. Хоч і жили ми в одній квартирі, але близькими з Миколкою так і не стали ніколи. У нього є свій рідний батько, з яким він підтримує відносини й досі, а я так і залишився просто дядьком або чоловіком його мами.

Звичайно, весь свій вільний час я став проводити зі своїм рідним сином Васильком і це стало дуже не подобатися Анні. Вона раз у раз намагається знайти мені якусь справу, щоб я провів більше часу з її старшим сином, щоб у нас були кращі стосунки. То в магазин за покупками відправляє лише нас удвох, то попросила навчити його ловити рибу, то на шкільні змагання мене записала, ну і все в цьому роді.

Якщо говорити щиро, то мою дружину теж можна зрозуміти добре, адже вона розуміє, що старшому синові потрібен чоловічий авторитет, адже рідний тато не так часто дає про себе знати, як хотілося б її синові і Анні самій.

Я ж, як не намагаюся налагодити з ним відносини, але нічого з цього доброго не виходить. Ну, немає у мене до нього особливої ​​прихильності і тієї щирої любові, яку я відчуваю до своєї рідної дитини. Я добре ставлюся до дитини Анни, та й все. Він уже практично доросла людина і як до нього знайти підхід, навіть не знаю, та й не розумію навіщо. Скоро він піде вчитися далі, і ми будемо бачитися не так вже й часто. Не думаю, що я дійсно важлива дитина в його житті.

А нещодавно купив своєму рідному синові Василькові новенький велосипедик, так цілий вечір слухав від Анни про те, яка я несправедлива людина і що так не можна вчиняти. Річ у тім, старший давно мріє про нього, а я навіть не запитав, перед тим як робити такі покупки. Я начебто, як і не повинен це робити.

Хіба я не можу забезпечити всім необхідним свого рідного сина. У Миколи є свій рідний батько, йому є кому дарувати такі подарунки, і я не зобов’язаний запитувати ні в кого дозволу на те, щоб купити щось своїй власній дитині, коли маю змогу це зробити, а тим більше схвалення дружини, адже це всього якийсь недорогий велосипед. Я маю право сам вирішувати, що мені робити і як, адже я своєю працею заробив ці гроші, а на два велосипеди у мене, на жаль, грошей немає зараз. Миколі доведеться зачекати.

Анна не розмовляла зі мною кілька днів через те, що я так по-різному ставлюся до її дітей. Тільки жінки можуть ображатися через дрібниці так довго. Можливо, я, звичайно, в чомусь не правий, можливо, помиляюся, але любити чужу дитину, як свою власну, я не можу і крапка, я думаю, що кожна людина мене зрозуміла б, якби була на моєму місті. Та й не зобов’язаний, якщо вже правду говорити, я нікому нічого. Як це правильно пояснити своїй дружині, щоб вона зрозуміла нарешті: все одно моя рідна дитина завжди буде для мене на першому місті.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page